неділя, 28 квітня 2013 р.

Ніл Хасевич. 1905‒1952 (альбом)

Слідом за чудовим альбомом робіт майстра графіки та пропаганди Ніла Хасевича від видавництва «Терен», мені до рук потрапив інший альбом того ж року випуску від іншого видавництва. Маю нагоду порівняти один з іншим, тож тут опишу лиш саме технічне та естетичне виконання книги.

Перше, що кидається у вічі — темний поштовий папір (чи то крафт-папір), на якому надрукований альбом. Чудова ідея, покликана передати антураж давності та підпільності. Але на жаль, на цьому втілення цієї ідеї й зупинилось. Бо в альбомі бачимо статті, недбало набрані гарнітурою Arial, з помилками, зайвими пробілами та дефісами замість тире, фотографії та живопис, переведені в чорно-білий формат, які на такому папері виглядають розмитими плямами (можливо, тут виною в тому числі невміла підготовка до друку). Деякі роботи, особливо екслібриси, зменшені до такої міри, що їх важко розібрати, теж завдяки фактурі паперу. Варто було обмежитись лише чорно-білою графікою та не тулити по кілька робіт на сторінку. Наявність тексту — біографічної довідки — не проблема, а навіть плюс, якби його типографіку хоча б спробували адаптувати під дух альбому. Інакше слід було взяти звичайний білий папір. Можливо, і не було ніякої ідеї, а поштовий папір взяли просто бо завалявся на складі? Картину недбальства доповнює плутанина з сторінками: на початку альбому вони незрозумілим чином переплутуються та повторюються.

Але вінцем жлобства тут є нав’язлива реклама музею «Галерея українського військового однострою». Саме нав’язлива, бо ми зустрічаємо її на обкладинці та авантитулі, бачимо рекламну статтю про музей на початку, упорядник та автор біографічної довідки неодноразово згадує про нього в тексті, далі розміщено кілька розмитих фото з музею (під якими обов’язково написана повна назва музею), і, щоб хто часом не забув, про який музей він щойно вдесяте прочитав, на кожній другій сторінці у колонтитулі розміщено його логотип. А потім іще на останній сторінці, в анотації, згадується повна назва музею. Розгадка одна — упорядник Богуслав Любів і є власник вищеназваного музею, чого він власне і не приховує. Але ж можна було обмежетись однією згадкою про цю галерею — тоді б реклама інтригувала, а так вона лиш викликає бажання оминати той музей десятою дорогою та перетворює альбом на рекламний буклет. А рекламні буклети заведено роздавати безкоштовно, а не продавати їх за гроші.

Якщо ж проковтнути образу на творців альбому за змарновану ідею підпільного антуражу, то в залишку маємо чергове друковане видання із чудовими творами Ніла Хасевича, загальним числом 105. Більшість із них є в альбомі від Андрія Криштальського (в-во «Терен»), але не всі. Ті дереворити, що надруковані по одному-два на сторінку, на такому папері виглядають просто чудово.

Кілька фото

Немає коментарів:

Дописати коментар