Олдос Хакслі. «Повертаючись до Чудесного нового світу»

Олдос Хакслі, автор видатної антиутопії «Чудесний новий світ», повертається до неї через тридцять років з публіцистичною працею, у якій аналізує свої прогнози та приміряє їх до тогочасної ситуації в світі. Без зайвої скромності він дивується пророчості власного твору і тому, наскільки швидше збувається його сміливий прогноз — багато з того, що згідно книги мало би статись через 500 років, він відмічає вже в свій час.

Він порівнює свою антиутопію з пізнішим твором колеги та співвітчизника Джорджа Орвелла «1984». І зараз мало кому вдається протистояти спокусі порівняти, вірніше протиставити їх. Тому рідкістю є рецензія на «Чудесний новий світ», де б не згадувався Орвелл з його дітищем. Бо, хоч роман Орвелла і став набагато успішнішим та відомішим, «Чудесний новий світ» все ж є точнішим прогнозом майбутнього людства та, як наслідок, важливішим застереженням для нього.

Олдос Хакслі. «Чудесний новий світ»

«Чудесний новий світ» Олдоса Хакслі — це книга 1931-го року, що стала однією зі зразкових антиутопій. У ній розповідається про світ майбутнього, 26-го століття нашої ери, або 7-го століття Фордової ери, де Генрі Форд з його конвеєрним виробництвом став новим і єдиним богом, де немає місця індивідуальності, коханню, материнству, родині. Але це не стереотипне темне тоталітарне царство горя та страху, бо люди у цьому новому суспільстві щасливі. Щасливі, бо замість свободи думки їм дали культуру споживання, секс, наркотики, новітні технології та побутовий комфорт. Нічого не нагадує? Повернемось до аналізу прогнозів згодом.

Цивілізація всюди. Основне гасло Світової держави: СУСПІЛЬСТВО, ІДЕНТИЧНІСТЬ, СТАБІЛЬНІСТЬ. Людей штучно позбавляють можливості залишитись наодинці. Все життя пронизане соціальною діяльністю, а інтереси соціуму завжди ставляться понад інтересами індивідуума, але не насильно, а завдяки гіпнотичному навіюванню та формуванню набутих рефлексів за академіком Іваном Павловим. У цих індивідуумів навіть думки не виникає про якісь свої інтереси крім споживання, роботи та суспільної активності. Інститут сім’ї повністю зруйновано, а саме батьківство та материнство стали чимось таким, про що навіть згадувати соромно. Людей з моменту штучного зачаття піддають фізичному та психологічному впливові для визначення їх подальшого місця в суспільстві.

Олег Ольжич. «Дух руїни. По сторінках історії»

Найідейніше українське видавництво «Смолоскип» видало окремою брошурою статтю Олега Ольжича «Дух Руїни. Сторінками історії». Власне сама стаття настільки невелика, що доцільніше буде відправити читача самому ознайомитись із нею, ніж описувати свої враження. Але все ж.

Зустрічаючи відгуки та посилання на цю публікацію провідника ОУН та невільного учасника трагічних подій розколу організації, я очікував прочитати тут більше роздумів на тему міжусобиць в ОУН та бачення тих подій автором. Натомість же на читача обрушується потік дат, імен та подій з української та доукраїнської історії, починаючи зі смерті Ярослава Мудрого в 1054 році. Мені, як неісторику і людині, яка взагалі слабо орієнтується в історії до 20-го ст., важко давалось це полотно з незнайомих та напівзнайомих імен. І лиш по кількох сторінках я збагнув, що не важливо, наскільки впізнавані ті імена, а важливо те, що це — історія безперервних міжусобиць та братовбивтсв, коли навіть перед лицем ворога національні сили гризлись між собою замість того, щоб об’єднатись заради спільної мети. І вічно звитяга українських вояків зводилась нанівець нездарністю лідерів.