понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Олексій Жупанський «Благослови тебе Боже! Чорний Генсек»

Знаючи, що у «Видавництві Жупанського» випускають збірник українських перекладів Говарда Філіпса Лавкрафта, і прочитавши вступ до цієї книги, я був майже впевнений, що це буде 100% лавкрафтівщина. Журналіст приїздить у віддалене шахтарське містечко, щоб розслідувати загадкові зникнення людей на шахтах та не менш загадкові перевиконнання планів видобутку. Між людей живуть та трудяться людиноподібні істоти, які з'явилися з-під землі. В будинках культури та актових залах проходять чорні обряди. На вулицях з гучномовців лунає загадкова нелюдська музика…

понеділок, 3 липня 2017 р.

Василь Кожелянко «Дефіляда в Москві»

Твори жанру «альтернативної історії» я умовно поділяю на три групи. Перша — чистий уявний експеримент, де автор змінює в історії якийсь факт, а далі дає подіям розвиватись за правилами геополітики, людського фактору, історії загалом тощо, як дають розвиватись бактеріям у чаші Петрі. Метою автора є продемонструвати власну крутість як експерта, мовляв я у мами Збігнєв Бжезинський. Друга — антиутопія, де автор переконує читача, чому одна ідеологія чи політичний устрій гірше іншого, змальовуючи як би було погано якби… Головна мета тут — повчання. Третя група — утопія, і ці твори та їх автори найменше заслуговують на повагу, тому що будучи представниками ідеології-невдахи чи нації-невдахи, вони фантазують про те, як би було добре, якби вони не були невдахами. Як правило, такі твори та їх автори втрачають будь-який зв'язок з реальністю і змальовують вже зовсім фантастичні події, намагаючись виправити не тільки історію, але і дефектну суть своєї улюбленої ідеології чи нації. Точніше вдають, що ніякого дефетку немає, а винен завжди хтось інший, або взагалі не хтось, а випадок. Ідеальним прикладом є те, як росіяни літературний прийом «мандрівник у часі» розвинули до окремого жанру книг про «попаданцєв». «Прастой рускій дєсантнік Іван нєвєдомим образом оказиваєтся в 1917 году і ізмєняєт ход історіі». «Попаданєц» легко виправляє якусь прикру помилку в історії типу усунення царя Ніколая ІІ чи розвалу Сов'єтського Союзу, а далі вже нічого не заважає улюбленій імперії встати з колін та панувати світом.

понеділок, 19 червня 2017 р.

Павло Шандрук «Армія звитяги»

Ім'я Павла Шандрука, вочевидь пропустивши повз вуха на уроках історії в школі, я вперше закарбував у пам'ять років десять тому, почувши в пісні гурту Русич слова: «Ми пам'ятаєм велич Шухевича і здобутки Шандрука». Після короткого ознайомлення зі здобутками на Вікіпедії, поставив собі зарубку прочитати колись його книгу спогадів «Армія звитяги», що вийшла 1959 року у США в англійському перекладі під назвою «Arms of Valor». У примітках до книги ще згадується українське видання, яке в той час планувалося, але схоже що воно ніколи не вийшло. І рукопис теж мабуть втрачено, тому що коли зрештою книгу видали в Україні в 1999 році під назвою «Сила доблесті», це був переклад з англійської.

Нещодавно мені пощастило знайти та придбати те оригінальне видання 1959 року та закрити десятирічний ґештальт, таки прочитавши книгу.

неділю, 21 травня 2017 р.

Ендрю Макдональд. «Мисливець»

«Мисливець» — друга і остання художня книга Вільяма Лютера Пірса під псевдонімом Ендрю Макдональд. За його словами, на противагу «Щоденникам Тернера», ця книга планувалась як більш реалістичний роман. Там де в «Щоденниках…» повномасштабна священна расова війна з використанням ядерної зброї, в «Мисливці» — теж расова війна, але розпочата неграми, і не доведена до кінця, а придушена після кількох десятків тисяч убивств білих. Що в принципі неважко собі уявити в наші дні в США, з «Black Lives Matter» та бунтами на кшталт Фергюсонського. Геноцид у Руанді забрав вдесятеро більше життів, тож будемо вважати що реалізму дотримано.

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Микола Кравченко (упорядник). «День провокатора. Спогади учасників Першогрудневого повстання 01.12.2013»

Революція Гідності почалася не з поста Мустафи Наєма у фейсбуці із закликом іти на майдан, і не з побиття студентів, які відгукнулись на той заклик. Вона почалася 1 грудня 2013 року протистоянням на Банковій, коли націоналісти зібрались захопити будівлю Адміністрації Президента, оточену кордоном внутрішніх військ. На той момент «майданівцями» була вже захоплена КМДА на Хрещатику, тож було цілком логічним не зупинятись на досягнутому. Але офіційна опозиція швидко відхрестилась від цієї акції, назвавши націоналістів провокаторами та закликавши багатотисячний майдан стояти на місці та «не піддаватись на провокації». Значною мірою через цей ніж у спину атака захлинулась, перемога революції відстрочилась на два місяці, а ціна цієї перемоги сильно зросла. Та й сам факт перемоги залишається під великим сумнівом.

На такому висновку сходяться автори спогадів із збірки-фотоальбому «День провокатора» від видавництва Орієнтир. Учасники протистояння діляться своїм баченням подій, обставинами, які змусили їх опинитися там, а також подальшою долею. Це все ті, на кому й трималась ця революція, хто був після того на передовій в найгарячіших точках Києва, і хто з початком війни в числі перших пішов захищати територіальну цілісність України. Здобутки цих людей згодом приписали собі ті самі політики, які обізвали їх провокаторами. Не пригадую, щоб хтось за це вибачався. Але історія по-троху розставляє все на свої місця, і Орієнтир зробив у це свій внесок.

понеділок, 17 квітня 2017 р.

Майк Гоар «Воїни Конго»

Британcький ірландець Майк Гоар — ветеран Другої Світової, командував підрозділом до 500 найманців у Конго в 1960-х роках під час так званої Конголезької Кризи — епізоду Холодної Війни, коли після того як Бельгія надала незалежність Конго, у країні точилась війна між умовно прозахідною та прокомуністичною фракціями. Це здобуло йому славу одного з найвідоміших найманців 20-го століття. Про ці свої пригоди, а також про деякі інші він написав кілька книг.

понеділок, 20 лютого 2017 р.

Маркіян Камиш. «Оформляндія або Прогулянка в Зону»

Мій друг, ходун-в-зону-початківець, запрошуючи приєднатись до свого хобі, дав почитати цю книгу як відповідь на питання «чому». Згодом додавши: «хоча мабуть вона може й відбити бажання туди йти». За підсумками читання можу сказати, що бажання не відбила, але і не додала, залишившись виключно літературним досвідом.