Гарольд Ковінґтон. «Сини свободи»

Остання книга з циклу є своєрідним рімейком першої, роботою над помилками. Як і у «Воронячій горі», в «Синах свободи» ідеться про майбутнє Північнозахідної Американської Республіки і так само, як і у випадку з першою та всіма іншими книгами з серії, головна задача цієї — надихнути читачів на повстання проти федерального уряду в реальному житті, приблизно як «Щоденники Тернера» наче б то надихнули Тімоті Маквея на теракт в Оклагомі.

Ернст Юнґер «Штурм»

Коротке оповідання Ернста Юнґера «Штурм» розповідає про життя молодого лейтенанта Штурма (в якому впізнаємо самого автора) на бойовій позиції у Франції. На відміну від інших його оповідань про війну, як «В сталевих грозах», «Вогонь і Кров», «Перелісок 125», бойові дії тут хоч і відбуваються, але якось наче на фоні, розповідь — не про них. В центрі уваги — роздуми про війну, життя та смерть, а також душевні розмови з побратимами-офіцерами. Попри те, що це доволі короткий твір, у ньому знайшлося місце для оповідання-в-оповіданні — Штурм читає побратимам написану ним історію про молодого офіцера, який повернувшись з війни безуспішно шукає себе в мирному житті.

Harold Convington «The Hill of the Ravens»

Гарольд Ковінґтон навіть не брався приховувати того, що його цикл романів про Північно-західну незалежність — це чиста пропаганда, покликана в художньому вигляді показати читачам, що повстання проти федерального уряду Сполучених Штатів — реальна справа, і чого можна очікувати з початком та, головне, успіхом такого повстання. Але перший роман з серії, The Hill of the Ravens (не берусь перекладати назву, бо виходить якось недолуго), настільки натужно просуває пропагандистську складову, що від цього сильно страждає художня.

Джек Лондон «Мартін Іден»

Прочитати цю книгу спонукала мене висока думка про неї Домініка Веннера, висловлена в спогадах «Бунтівне серце». Веннер, будучи у в'язниці, знайшов найбільшу моральну підтримку саме у цій книзі. За його словами це «книга, чий мужній песимізм здатен повернути нас до життя». Якщо це правда, то моя життєва ситуація, на щастя, не дозволяє мені вповні відчути силу цього твору, але я тим не менш насолоджувався ним як просто хорошою історією.

Гарольд Ковінґтон «Плекаючи Залізну Мрію»

Ця збірка есеїв Гарольда Ковінґтона демонструє ідеологічні пошуки, що передували його пізньому становленню як головного адвоката ідеї Північно-Західної міграції свого часу та лідера партії Північно-Західний Фронт. Цій ідеї був майже повністю присвячений його подкаст «Радіо Вільний Північний Захід» (Radio Free Northwest, RFN) та його magnum opus, пенталогія романів про Північно-західну незалежність. А збірка включає вибрані статті з 1990-х — початку 2000-х, переважно зосереджені на численних проблемах американських ультраправих рухів, і переважно взятих з інформаційного бюлетеня, який розсилав автор (в чому ця книга схожа на «Облогу» Джеймса Мейсона, тільки в кілька разів менша за обсягом), розміщених в хронологічному порядку так, що останні статті завершують книгу на піднесеній ноті: Північно-Західний територіальний імператив, план Батлера — єдине вирішення вищезгаданих проблем та єдиний шлях порятунку білої раси принаймні в США.

Герман Мелвілл «Мобі Дік»

В анотації до українського видання від Книголав (яке, до речі, розкішне як зовні так і всередині) написано, що ця книга — зріз епохи та світогляду, про те, як люди колись жили, і саме так я її і читав, не заглиблюючись у роздуми та не шукаючи символізму. Не кажу, що символізму там немає чи що книжка неглибока за змістом. Впевнений, вчені уми не одну дисертацію написали досліджуючи цю книгу. Але якщо й читати її чисто заради опису життя нантакетських китоловів, то твір доволі цікавий. Бо маючи письменницький хист та достатньо досвіду, можна написати цікавий роман хоч про роботу електрозварювальників, хоч про оператора вилочного навантажувача, якщо продуманий сюжет розбавити довідниковими та енциклопедичними даними.

Домінік Веннер «Бунтівне серце»

Про Домініка Веннера я до читання цієї книги знав лише те, як він демонстративно покинув цей світ в Соборі Парижської Богоматері, а також те, що інша його книга «До позитивної критики» часто трапляється в списках рекомендованого читання «правої» літератури. Отже представляти вам автора я не маю жодних підстав та морального права. Але кілька слів про саму книгу можу і написати.

Автор розповідає нам свої враження від Алжирської війни, учасником якої він був. Можливо мені варто було би дізнатися більше, але чомусь схиляюся вірити, що ця війна дійсно була доволі ганебною сторінкою історії Франції та загалом Західного світу. Європейці кинули своїх же людей на поталу диким істотам, під оплески комуністичної наволочі вдома. Таке у Африці згодом ще не раз повториться, принаймні в Родезії та ПАР.

Під впливом цих подій Домінік Веннер став затятим ворогом держави та учасником кількох організацій різного ступеню терористичності, про що також розповідає у цій книзі, назва якої перегукується з «Авантюрним серцем» Ернста Юнґера. Проте на відміну від Юнґера, Веннер неохоче згадує про війну та, за його словами, не піддається ветеранській ностальгії, тому це не так книга спогадів, як книга роздумів. В тому числі роздумів про спогади.

Подяка видавництву Пломінь за видання українського перекладу, ще й з чудовими ілюстраціями. Пам'ятаю, як в часи застою українського книговидання знаходив різні книги видані в 1991 - 1994 роках українською мовою та сумував, що вже можливо ніколи такого не буде. Але зараз живемо в набагато цікавіші часи, коли хоч українців і меншає, та українська культура стрімко кріпшає.

Філіп Рот «Американська пастораль»

Можливо я не вловлюю якийсь постмодерністський пласт прихованого сенсу, але якщо сприймати цю книгу буквально, то вона справляє досить таки огидне, і, страшно сказати, антисемітське враження. Автор описує американських євреїв як дегенеративне плем'я, поголівно уражене генетичними хворобами. Головний герой відганяє від себе неприйнятні думки про свою доньку. Донька стає червоною терористкою (привіт маккартізм). Словом, всі погані стереотипи про чудову єврейську націю, яка допомогла Сполученим Штатам стати такими, якими вони є зараз.

А ще, там ні слова про страшну трагедію Голокосту аж доки дія не доходить до 60-х років. Тобто підсилюємо міф заперечувачів Голокосту про те, що свідчення та факти були сфабриковані в 1960-х. Просто ганебно. Автор — відвертий антисеміт.