неділя, 20 листопада 2016 р.

Лоренс Різ. «Друга світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід»

За словами автора, ця книга писалась паралельно зі створенням одноіменного документального серіалу. І це дається взнаки, бо вона й побудована як популярні документальні фільми BBC чи History Channel: оповідь розгортається навколо яскравих спогадів очевидців та їх емоцій. Багатьом людям легше засвоювати інформацію через емоції, і це головний прийом пропаганди.

Головна мета книги — відновити історичну справедливість щодо Польщі, яка виставляється чи не головною жертвою Другої світової війни. Обманута союзниками, розтерзана між Німеччиною та Совєтським Союм, і попри те, що формально належала до переможної сторони війни, за результатом опинилася у програші.

понеділок, 31 жовтня 2016 р.

Люк Гардінґ. «Мафіозна держава»

Книга сама по собі — нічого особливого. Стандартний нон-фікшн, із тих що мають на обкладинці рецензії з одного-двох епітетів, типу «Compelling... / The New York Times», «Extraordinary... / Reader's Digest».

І загалом нічого нового та викриваючого про росію чи путіна.

Але мені до того всього не пощастило читати її у перекладі видавництва Темпора, про який я хочу написати окремо і багато.

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Улас Самчук. «Волинь»

Чудовий великий роман. І судячи з усього, автобіографічний.

Читаючи, стежимо за автором — головним героєм від раннього дитинства до ранньої зрілості. За становленням особистості, вибором ідеології та іншими життєвими виборами. Цікава деталь — ми також стаємо свідками і того, як починає писатися книга, яку тримаємо в руках, so meta!

неділя, 2 жовтня 2016 р.

Яків Гальчевський-Войнаровський «Проти червоних окупантів»

Книга трохи програє в порівнянні з «Холодним Яром» (несправедливе порівняння, бо будь-яка книга програє в порівнянні з «Холодним Яром»), але однозначно стоїть у одному ряду із ним. Важко простежується нитка подій, але це мабуть тому, що й учасникам тих подій важко було стежити за сюжетом, який розгортався навколо них та головними героями якого вони були. Хоча з іншого боку облік втрат та здобутків у боях переважно наводиться точний, тож вочевидь отаман вів якісь записи, які згодом були оформлені у книгу. Цікаво лиш, наскільки ця статистика правдива, а наскільки «рибацька історія». До прикладу, в одному з боїв з боку козаків загиблих 9, а в «червоних» аж 150 душ. Хоча, зважаючи на облюбовану совєтами тактику Zerg rush a.k.a. «шапкамі закідаєм», повірити не так і складно.

Рекомендується всім шанувальникам української військової мемуаристики та історії України. Бонусні бали, якщо ви при цьому з Поділля, оскільки переважна більшість подій відбувається тут, і є шанс почути багато знайомих топонімів.

понеділок, 14 березня 2016 р.

Ендрю Макдональд. «Щоденник Тернера»

Ця книга — справжня проба Манту на вірус мультикультуралізму: якщо читач засуджує автора, героїв, та інших читачів цієї книги безумовно, не слухаючи жодних аргументів, значить вірус безнадійно закоренився в організмі. І пацієнт готовий не задумуючись відповідати «мультикультуралізм» на запитання «скільки буде 1+1?». Іншими словами, готовий жити в суспільстві майбутнього, а в деяких місцях — сучасності. Відгукуватись про цю книгу схвально нині — жаливий моветон на Заході.

неділя, 14 лютого 2016 р.

Іван Корсак. «Вибух у пустелі»

Історичний роман про учасника Мангеттенського проекту обіцяв бути дуже приємним читанням. Вдвічі приємнішим було те, що я не знав про цю книгу, аж доки мені її не подарувала дружина, знаючи про мій інтерес до атомної естетики. Тобто приємно було не те, що я не знав про книгу, а те, скільки уваги було приділено вибору подарунка.

Втім, саме читання виявилось не таким хорошим. Твір справляє враження чернетки. Я не знайомий з процесом написання історичних (як і будь-яких інших) романів, але здається, що чернетка його мала б виглядати саме так: нешліфовані художні ескізи, змішані з документами, фактами та інтерв'ю, які складають канву майбутнього твору, але які ще потім слід перетворити на художню інтерпретацію.