понеділок, 3 липня 2017 р.

Василь Кожелянко «Дефіляда в Москві»

Твори жанру «альтернативної історії» я умовно поділяю на три групи. Перша — чистий уявний експеримент, де автор змінює в історії якийсь факт, а далі дає подіям розвиватись за правилами геополітики, людського фактору, історії загалом тощо, як дають розвиватись бактеріям у чаші Петрі. Метою автора є продемонструвати власну крутість як експерта, мовляв я у мами Збігнєв Бжезинський. Друга — антиутопія, де автор переконує читача, чому одна ідеологія чи політичний устрій гірше іншого, змальовуючи як би було погано якби… Головна мета тут — повчання. Третя група — утопія, і ці твори та їх автори найменше заслуговують на повагу, тому що будучи представниками ідеології-невдахи чи нації-невдахи, вони фантазують про те, як би було добре, якби вони не були невдахами. Як правило, такі твори та їх автори втрачають будь-який зв'язок з реальністю і змальовують вже зовсім фантастичні події, намагаючись виправити не тільки історію, але і дефектну суть своєї улюбленої ідеології чи нації. Точніше вдають, що ніякого дефетку немає, а винен завжди хтось інший, або взагалі не хтось, а випадок. Ідеальним прикладом є те, як росіяни літературний прийом «мандрівник у часі» розвинули до окремого жанру книг про «попаданцєв». «Прастой рускій дєсантнік Іван нєвєдомим образом оказиваєтся в 1917 году і ізмєняєт ход історіі». «Попаданєц» легко виправляє якусь прикру помилку в історії типу усунення царя Ніколая ІІ чи розвалу Сов'єтського Союзу, а далі вже нічого не заважає улюбленій імперії встати з колін та панувати світом.