Сказати що Вільям Сьюард Берроуз — огидний дегенерат, який писав огидну дегенеративну прозу — це нічого не сказати. Але як казав класик, люди здавна цікавились власним калом, питками і казнями та уродами. Берроуз — усе це поєднав у своїх книгах і, припускаю, у власній особистості також, тож його успіх був неминучий.
Пригадую як у підлітковому віці читав короткі рецензії на всіляку «контркультурну» прозу в молодіжних журналах і вишукував ті оранжеві книжки російського видавництва в книжкових магазинах. Чим провокативнішою була книга, тим більше хотілось її прочитати.
