Гарольд Ковінґтон навіть не брався приховувати того, що його цикл романів про Північно-західну незалежність — це чиста пропаганда, покликана в художньому вигляді показати читачам, що повстання проти федерального уряду Сполучених Штатів — реальна справа, і чого можна очікувати з початком та, головне, успіхом такого повстання. Але перший роман з серії, The Hill of the Ravens (не берусь перекладати назву, бо виходить якось недолуго), настільки натужно просуває пропагандистську складову, що від цього сильно страждає художня.
Основна дія книги відбувається в недалекому майбутньому, коли Північнозахідно-Американська Республіка перемогла у визвольній війні проти Сполучених Штатів і вже міцно закріпилась на геополітичній мапі, ставши свого роду Родезією здорової людини — так само під жорсткими санкціями, але без негрів та без фатальних компромісів. За кілька десятків років респубілка навіть розгорнула космічну програму та освоює Марс як капітальний план Б для білої раси на випадок програшу в назріваючій 3-й світовій війні. Аж тут з'являється привид з минулого, який загрожує як самому минулому, так і майбутньому молодої республіки — випливають темні подробиці державної зради періоду війни за незалежність. Два детективи служби державної безпеки беруться розслідувати небезпечну таємницю.
Детективний сюжет хоч трохи рятує книжку, бо заради нього хочеться її пошвидше дочитати. Без нього книга була би нудотною фантазією, повною неприродніх діалогів на кшталт «— Дивовижно, як нашій республіці вдалось так швидко почати освоювати космос. — Так, ось що буває якщо не тратити гроші на соцдопомогу чорним ледарям». Неприродність в тому, що зазвичай люди не ведуть таких розмов, а нудотність в абсолютній прозорості наміру автора зобразити омріяну утопію, не залишаючи жодного простору для уяви читача та не дозволяючи йому дійти очевидних висновків самотужки. В результаті замість заклику до дії, цільова аудиторія отримує втечу від реальності в світ фантазій. Power fantasy — є такий вираз, який я, на жаль, теж не можу перекласти, — троп про нікчему, який уявляє себе супер-героєм. Гарольда Ковінґтона я не вважаю нікчемою, але читаючи цю книгу відчував якийсь сором — чи то за нього, чи то за себе, чи за інших читачів, бо троп таки передбачає що хтось із нас нікчема. Ковінґтон доволі прозоро та щедро вписав себе в книгу як пророка, першого діючого та довічно-почесного президента республіки. І хоч він і намагався пом'якшити пафос, додавши іронії до свого персонажа, все одно цей хід залишає неприємне враження про автора.
В наступних книгах серії він вже не зосереджувався так ні на своєму персонажі, ні на світлому утопічному майбутньому, а більше на екшні та ідеології, тож там мені майже нічого не затьмарювало задоволення від читання. І добре, що я почав читати цикл з найкращої книги — The Brigade, бо перший млинець явно був нанівець і я би не продовжував читання, якби почав з The Hill Of The Ravens.
Немає коментарів:
Дописати коментар