понеділок, 14 березня 2016 р.

Ендрю Макдональд. «Щоденник Тернера»

Ця книга — справжня проба Манту на вірус мультикультуралізму: якщо читач засуджує автора, героїв, та інших читачів цієї книги безумовно, не слухаючи жодних аргументів, значить вірус безнадійно закоренився в організмі. І пацієнт готовий не задумуючись відповідати «мультикультуралізм» на запитання «скільки буде 1+1?». Іншими словами, готовий жити в суспільстві майбутнього, а в деяких місцях — сучасності. Відгукуватись про цю книгу схвально нині — жаливий моветон на Заході.

Світ, в якому ми частково вже живемо, бачився жахливою анти-утопією для автора в 1978, коли він в яскравих фарбах його змалював у книзі, написавши її за шаблоном «Залізної п'яти» Джека Лондона. Тобто це опис революції та війни, які відбуваються у недалекому для нас майбутньому, зроблений активним учасником подій, і опублікований після остаточної перемоги, коли події та особи встигли обрости легендами, а для звичних нам місць та явищ уявним читачам зі світлого майбутнього потрібні примітки редакторів. Приклад такої примітки із книги:
Тель Авів був найбільшим містом в Палестині під час періоду єврейської окупації цієї знедоленої країни у Стару Еру. Руїни міста досі занадто радіоактивні для проживання людей.
Таким чином фінал поступово розкривається вже з перших сторінок. І хоч під сам кінець фінал вже очевидний, тим не менш книга тримає у напруженні до останньої сторінки.

Не обов'язково поділяти погляди автора, щоб насолодитися цим майстерно написаний твором. А якщо поділяти, то задоволення від читання гарантоване на 100%.

Немає коментарів:

Дописати коментар