Головна мета книги — відновити історичну справедливість щодо Польщі, яка виставляється чи не головною жертвою Другої світової війни. Обманута союзниками, розтерзана між Німеччиною та Совєтським Союм, і попри те, що формально належала до переможної сторони війни, за результатом опинилася у програші.
Але про об'єктивність цієї книги добре промовляє одне речення зі вступу:
«Це елегантне місто [Львів] розпочало двадцяте сторіччя у складі Австро-Угорської імперії, після Першої світової війни стало частиною Польщі, далі — частиною Радянського Союзу між 1939 і 1941 роками, потім — до 1944 року — нацистської імперії, відтак знову увійшло до Радянського Союзу, аж поки зрештою в 1991 році не стало частиною незалежної України»Ось так, Україна ні з того ні з сього з'явилась в 1991 році. А у Львові не було Листопадового чину, ЗУНР та злуки з УНР. Це збігається з офіційною точкою зору Великобританії того часу, але раз автор взявся відновлювати історичну справедливість, то міг би і в цей бік трохи глибше копнути. Але вирішив Україну не брати до уваги і писати про російсько-польський кордон. Про Україну на захід від Збруча він пише не інакше як «Східна Польща». Або ось, де ідеться про українців із Західної України, яких по закінченню «Вєлікої Отєчєствєнної Войни» мобілізували воювати з японцями в Маньчжурії, мова автора: «Ці поляки, або, як називав їх Казанцев, використовуючи політично коректний термін «українці» …». Тобто українці — це такий винахід Політбюро. Десь ми таке вже чули, тільки про австрійський генштаб.
Та слід віддати належне перекладачу або редакторам українського видання, в подібних місцях вони залишили примітки із намаганням агрументовано довести неправоту автора. Як і вказували на різні фактичні помилки автора — щоб читачі не подумали, що то помилка перекладу.
Ці примітки хоч якось виправдовують факт видання українського перекладу, але все одно залишаються питання.
Сам переклад міг би бути кращим, але знаючи видавництво Темпора, знаю також що міг би бути і набагато гіршим.
Деякі неоковирності перекладу:
«Елінор Рузвельт». Зрозуміло, що англійською ім'я Eleanor звучить саме так. Але раз перекладач вирішив що усталене і вочевидь кальковане з російської школи «Елеонора» — це невірно, то чому залишив «неправильний» переклад прізвища? Варто було писати Елінор Роузевелт, як і Френклін Делено Роузевелт.
Це не єдина проблема із транскрибуванням назв. Назву шведської газети «Nya Dagligt Allehanda» перекладач транскрибував як «нюа даґліґт аллеганда», тобто взагалі за невідомо якими правилами. Шведською друге слово мало б звучати як «даґлійт».
«the freedom of small nations was somehow expendable» (мені довелось відшукати оригінал, щоб зрозуміти про що це) перекладено «свобода малих народів частково набула одноразового використання». Тобто перекладено дослівно, без намагання знайти відповідну ідіому українською. Таких проблем з ідіомами трохи є. Але знову ж, знаючи як вміє лажати Темпора з перекладами, тут ще все добре.
Немає коментарів:
Дописати коментар