неділя, 3 лютого 2013 р.

Джо Холдеман. «Нескінченна війна»

Книгу американського фантаста Джо Холдемана мені порадили як жорсткішу версію «Космічного десанту» (Starship Troopers) Роберта Хайнлайна. Це виявилось правдою лише частково. Книги жанру «бойової фантастики» (war science fiction) переважно несерйозні та не варті уваги зрілої аудиторії, бо зазвичай крім батальних сцен, космічних кораблів, зброї та екзоскелетів не мають ніякого посилу, тобто є сумішшю «космічної опери» та військових оповідань. Але такий посил в «Нескінченній війні» є, принаймні, спроба його. І, що найцікавіше, він суперечить смакам читачів типової бойової фантастики. Книга говорить про безглуздість війни та небезпеку, яка виникає, коли військовим дозволяють приймати глобальні управлінські рішення. Тож загалом вона є анти-воєнною, а не такою, що війну звеличує. Сприймаючи книгу буквально, читаєш науково-фантастичні роздуми про безглуздість війни між цивілізаціями, що розвинулись достатньо для міжзоряних подорожей; а якщо копнути глибше, то можна побачити паралелі з сучасними автору війнами. Зокрема, письменник був ветераном війни у В’єтнамі, яка, м’яко кажучи, не була дуже популярна серед американського населення, але паралелі тут не у політиці чи причинах війни, бо В’єтнамська війна була далеко не випадковістю, а у війні та мирі очима ветерана. Холдеман основним фантастичним засобом узяв релятивістський ефект подорожей на швидкостях, близьких до світлової, щоб гіперболізувати те відчуження від суспільства, яке відчували по поверненню американські ветерани В’єтнамської війни. Таке відчуження лягло в основу відомого фільму «Перша кров», де герой Сильвестра Сталоне повертається з важкої війни додому, де йому ніхто не радий, де його вважають дітовбивцею та де для нього не залишилось місця. Але герої «Нескінченної війни» повертаються буквально в чуже суспільство, бо поки для них минуло кілька місяців, на Землі проходять десятки та сотні років. Війна затягується на довгі століття і нікому з жителів перенаселеної планети не до душі, що всі ресурси мають кидатись в горнило війни, поки людство веде голодне та злиденне існування. Повернення після першої битви ще залишає якісь шанси на інтеграцію в суспільство ветеранів першого призову, до яких ще за новизною ставляться, як до героїв; але ніхто цією можливістю не користується, бо не хоче жити без роботи на голодній пайці у світі, де більшість людей стали гомосексуалістами (до цього повернемось згодом).

Сатирою на психологічну підготовку американських, та і будь-яких інших, солдат, та й загалом на воєнну пропаганду можна вважати сеанси гіпнозу, у яких новобранцям навіювали картини, як їхні позаземні вороги вбивають немовлят та ґвалтують жінок. Хоч здоровим глуздом головний герой розуміє, що це нісенітниці, бо люди навіть не знають, як виглядають ті інопланетяни, та ненависть до них вживлена в його розум на рівні рефлексів, і коли при першому контакті лунає команда, закодована гіпнозом, він, як і його однополчани, без жодних докорів сумління вбиває беззахисних істот, які до зустрічі зовсім не готувались. Можливо, це спроба автора пояснити жорстокість американських солдат у операціях на кшталт різанини в Мілай, через які репутація дітовбивць переслідувала їх ще довго навіть на батьківщині.

Неодмінним атрибутом «бойової фантастики» є високотехнологічні військові скафандри-екзоскелети, які не тільки захищають бійця від ворожих снарядів та радіації, а й підсилюють руховий апарат так, що солдат може стрибати високо, бігти швидко та підіймати багато. Тут Холдеман не вагаючись віддав належне жанру та з дбайливою ретельністю розробив та удосконалював з розвитком технологій свої бойові скафандри. Якщо спробувати проаналізувати популярність такого спорядження у американській науковій фантастиці, то можна зробити припущення, що вона витікає звідти ж, звідки й популярність численних коміксів про супергероїв: стереотипний американський шанувальник коміксів чи наукової фантастики — фізично кволий підліток чи юнак, і, не бажаючи займатись фізичною підготовкою чи маючи від неї медичні протипоказання, він мріє, що зможе дістати супер-силу, лише одягнувши плащ супергероя, екзоскелет, чи випадково опромінившись радіацією.

Інший орієнтований на ту ж стереотипну аудиторію елемент: на відміну від «Космічного десанту», у військах немає статевої сегрегації. До речі, у екранізації Пола Верховена, яка має мало спільного із книгою, також врахували ці смаки цільової аудиторії — адже канон вимагає наявності любовної сюжетної лінії та постільних сцен. Холдеман пішов ще далі — юнаки та дівчата зобов’язані спати парами за статутом, очевидно, для зняття статевого напруження. Причому у тренувальному таборі на Землі пари назначаються командуванням. Яким чином це не призводило до сутичок на підставі ревнощів та до безглуздих вчинків через сердечні справи, невідомо. Очевидно, автор був під впливом ідей «вільного кохання» 1960-х років і вважав, що до часу, в який відбуваються дії роману, ці ідеї повністю відберуть у сексу романтичну складову, замінивши її рекреаційною. Чим не еротична фантазія закомплексованого цнотливця (знову ж таки стереотипного американського фаната наукової фантастики) щоночі спати з новою гарячою солдаткою Джейн без усяких зобов’язань та необхідності знайомитись та ходити на побачення?

Не все гладко і у науковій складовій книги. Зважаючи на те, що в сюжеті важливий саме релятивістський ефект, не зовсім зрозуміло, навіщо було вводити «магію» з телепортацією між чорними дірами, яка відбувається миттєво, тобто швидше світла, не спричиняє викривлення суб’єктивного часу (тобто неважлива для сюжету) та суперечлива з точки зору фізики. Інший недолік: в той час, як всі технології, як то бойові скафандри та зброя з плином земних століть активно розвиваються та не оминаються увагою автора, така перспективна ідея, як солдати телепатичного профілю обривається безслідно після першої сцени бою. А як же її можна було розвинути за тисячу років! Натомість замість еволюції людини показано сексуальну революцію — вже на першому столітті людство майже поголовно стало гомосексуальним. Гомосексуальність заохочується урядами, як найвірніший засіб проти перенаселення. Невтішний прогноз, який видасться гротескним та не вельми приємним як для нормального читача, так і для гомосексуального, якого хлібом не годуй, а дай поображатись та повідстоювати свою ґей-гордість. Особливо гротескним є те, що певний період на землі гетеросексуальність вважається відхиленням, вкрай вороже сприймається суспільством та піддається психіатричному лікуванню. Щоправда, згодом суспільство вчиться толерувати «гетеросексуалів від народження», які ніяк не реагують на лікування.

Найбільший же прокол — у безглуздій кінцівці, яка зводить нанівець весь антивоєнний мотив, що його вибудовував автор. Сюжетна лінія головного героя закінчується солодким хепі-ендом, і якщо читач впродовж читання ототожнював себе з головним героєм, то йому цього буде достатньо, щоб із задоволенням закрити прочитану книгу та без зайвих думок поставити її на полицю. Зізнаюсь, попервах так було і зі мною. Декілька днів роздумів та одна цікава дискусія на GoodReads мені знадобились, щоб зрозуміти, що з цією книгою не все добре. Нескінченна війна землян та «тауранців» все ж закінчується, але закінчується як! Для завершення війни, яка, як виявилось, була розпочата через непорозуміння, майже випадково, після тисячі років знадобилось перетворити людську цивілізацію на антиутопію на зразок «Чудесного нового світу» Олдоса Гакслі, де усе людство — це клони однієї людини. Вже цього достатньо, щоб замислитись, а чи не краще продовжувати воювати, але при цьому жити в суспільстві, де є місце для особистості? Але більше того, коли «старожили», в тому числі головний герой Вільям Мандела, який за тисячу років земного часу дослужив до майора, хочуть дізнатись у своїх нових співгромадян — клонів, як саме закінчилась війна, що ж такого особливого у тому, щоб бути клоном, що дозволило закінчити війну, то їхній консультант їм відповідає, що не-клонам не дано цього зрозуміти, тому немає сенсу й пояснювати. Класичний приклад deus ex machina. Автор упродовж всієї книги змальовував марність та абсурдність війни як такої (що вже само по собі викликає суперечності, адже ніхто не применшить важливості воєн визвольних, одна з яких була навіть у американській історії), тільки для того, щоб в кінці розвести руками — людство не може просто так припинити загарбницькі війни. Тим паче безглуздо, що модель суспільства, яка дозволила закінчити війну, була перейнята у ворога, який вже на початку війни був обезличено колективістською цивілізацією. Тобто фактично війна закінчилась ідеологічною поразкою. Що це, зневіра автора у західних демократіях та захоплення комунізмом?

Короткий висновок для себе: зважаючи на кількість жовчі та негативу у даній рецензії, мабуть краще мені зав’язувати з фантастикою, принаймні бойовою.

Сюжет книги


Увага! Короткий переказ твору може зіпсувати вам його прочитання, розкривши несподівані повороти сюжету та інтриги. Крім того, він позбавлений всілякої художньості. Якщо таке застереження вас не лякає, тисність «Показати»

Показати

Рядовий Манделла


Головний герой Вільям Манделла, студент-фізик, призваний у новий рід елітних космічних військ ООН, які створені для боротьби з тауранцями — ворожою інопланетною цивілізацією, зіткнення з якими відбулося невдовзі після відкриття міжзоряних подорожей. У війська призивають тільки юнаків та дівчат із високим IQ та хорошими фізичними показниками. Група Манделли спершу тренується на Землі, а згодом на перевалочній планеті Харон. Частина курсантів гине у нещасних випадках на тренуваннях. Бійці споряджені екзоскелетами з підтримкою життєвих функцій, лазерами та гранатометами. Загони комплектують так, щоб там були фахівці з якомога більшої кількості галузей, оскільки ворог практично невідомий.

Перший бойовий виліт відбувається в кінці 1990-х років — на одну з планет зірки Епсилон Візничого. Після недовгих пошуків та знайомства з представниками місцевої фауни там знаходять базу тауранців. Вони не чекали нападу та були неготові до ближнього бою. Перед нападом командуючий операцією зачитує солдатам постгіпнотичний наказ, який включає в їх свідомості закладену гіпнозом ірраціональну ненависть до тауранців. Вони майже не чинили опору, і таким чином кілька десятків землян убили кілька сотень чужинців. Полоненого захопити не вдається, а один тауранець втікає на космічному кораблі. Під час нападу та ще більше після нього Манделла розмірковує над тим, що їхні дії неможливо виправдати нічим, і що ситуацію варто було б принаймні спробувати вирішити без насилля.

Сержант Манделла


Попри те, що спосіб міжзоряних польотів передбачає миттєву телепортацію від однієї чорної діри до іншої, мандрівки до самих порталів та пунктів призначення на швидкостях, зрівнянних зі світловою, займають місяці суб’єктивного часу і, внаслідок релятивістського ефекту, на Землі за цей час минають роки та десятиліття. Під час перельоту до наступної операції, яка мала бути останньою для Вільяма та його товаришів, корабель «Ювілей» потрапляє під обстріл невідомою зброєю. Гине багато піхотинців, але корабель вцілів. Командуючий операцією вирішує скасувати її та повернутись на Землю, щоб доповісти нову інформацію та не наражатись на невідому небезпеку, оскільки через відставання від об’єктивного часу технології корабля та піхоти застарілі порівняно із ворогом, якщо він мандрував на менші відстані. Інших способів зв’язку із Землею немає. Під час нападу важко поранено Меріґей Поттер — жінку, з якою у Вільяма Мандели зав’язались романтичні стосунки. Вона переносить важкі операції і довго знаходиться під ризиком смерті. На час маневрування Вільям та лікарі змушені вигадувати спосіб для фіксації тіла Мерігей, щоб вона не померла від перевантажень, викликаних прискоренням та гальмуванням. Вона виживає та невдовзі одужує. Їм належить довга і нудна дорога додому.

Корабель прибуває на Землю у 2023 році. Перед тим на перевалочній базі прибувших інструктує офіцер із Землі. Їм надається відпустка, після якої вони можуть або залишитись на Землі, або продовжувати службу. Офіцер заохочує всіх до другого варіанту. За цей час людство сильно змінюється. Перенаселення призвело до нестачі харчів і ООН були змушені ввести обмеження раціону по талонах. Почалась всесвітня громадянська Раціонна Війна: голодні люди вбивали тих, хто переїдав. Війна дещо скоротила перенаселення, але жорсткі заходи контролю над природними ресурсами залишились. У світі введено єдину валюту — кілокалорії, еквівалент харчової цінності їжі. Як одне з вирішень проблеми перенаселення, на державних рівнях заохочується гомосексуалізм — тепер половина, якщо не більшість, людей є гомосексуалістами. В руках уряду також повний контроль над працевлаштуванням. Робочі місця надаються тільки тим, хто найбільше цього потребує, живучи за межею бідності. Роботу можна знайти на чорному ринку через дилерів. Рівень злочинності надзвичайно високий: для безпеки у місті потрібно мати охоронця. Вільно продається вогнепальна зброя. Новітні засоби озброєння такі як лазери дозволено носити тільки поліції та військовим.

Вільям Манделла та його товариші по зброї розраховували на те, що за об’єктивний час їхньої служби їхня платня накопичиться у цілий статок, який дозволить розкошувати до самої смерті, але тим часом їхню платню обклали податками, які неймовірно зросли, оскільки Земля увесь цей час перебувала у стані війни. В результаті їхнього заробітку вистачило б лише на кілька років, а пенсія теж не настільки велика, щоб розкошувати. Вільям знаходить свою постарілу матір у Вашингтоні. Батько помер, а вона мешкала у житловому хмарочосі зі своєю коханкою (що було шоком для Вільяма). Він шокований рівнем злочинності і купує собі револьвер-дробовик. Меріґей поїхала до батьків, які тепер жили у фермерській общині під чужими іменами. У фермерів були краще з харчами, але вони потерпали від нальотів грабіжників. Вільям з Меріґей вирішують помандрувати світом та круїзному атомному дирижаблі. Вони летять через Атлантичний океан до Лондона. Там на одній з вулиць вони натикаються на банду злочинців, які збирались зґвалтувати дівчину. Вільям вбиває одного із них та сам отримує поранення. Поліція з’ясовує, що це була вимушена самооборона та не затримує його. Дізнавшись, що у решті Європи ситуація ще гірша, вони відмовляються від ідеї подорожувати та повертаються у США. На короткий час вони селяться у батьків Меріґей і Вільям допомагає їм працювати на землі та стояти на варті. Одного разу стається добре організований наліт грабіжників, який силами общини вдається відбити, але обох батьків Меріґей вбивають. Вони повертають до Вільямової матері у Вашингтон, але та невдовзі теж помирає від хвороби — вона не має належного пріоритету, щоб отримати лікування.

Уся економіка нового світу працює на війну. З одного боку, це сильно скорочує видатки на соціальну сферу, а з іншого, якщо припиниться війна, вся економіка буде зруйнована. Люди стримано-негативно ставляться до війни, але перших прибулих ветеранів поважать і вони стають свого роду знаменитостями.

Вільям та Меріґей вирішують повернутись на службу інструкторами на місячній тренувальній базі. По прибутті на базу їм дають на підпис контракт, де нічого не сказано про місце служби і вони роблять зауваження про це. Згодом у їхніх контрактах додається призначенні на місячну тренувальну базу, але їх усе одно одразу ж відправляють у бойову операцію у якості командуючих офіцерів.

Лейтенант Манделла


Вільям та Меріґей отримують поранення у першій своїй операції в якості офіцерів. Нові екзоскелети значно просунулись вперед у плані підтримки життєдіяльності, тож їхні життя врятовано. Вільям втрачає ногу, а Мерігей руку. Медицина навчилась відновлювати втрачені кінцівки, але це довгий та болісний процес. Їх обох відправляють на планету-санаторій земного типу Небеса. На планеті ідеальна екологія, а нечисленні міста колоністів органічно вписуються у природу. Пара проводить багато часу разом. Вони подорожують планетою та тратять накопичені статки, що не так вже й важко в умовах курортної планети. Невдовзі період реабілітації підходить до кінця і їм потрібно повертатись на службу. Їх призначають на різні космічні кораблі, а це означає, що навіть якщо вони виживуть, різниця у часі розкине їх по різних епохах і вони вже більше ніколи не побачаться. Закоханим важко розлучатися, але вони мусять підкорятись наказам.

Майор Манделла


Повернувшись на службу, Вільям отримує звання майора та роту під своє командування. На Землі минуло півтисячоліття і людство змінилось ще більше. Тепер вже всі без виключення люди гомосексуалісти, а тих, хто проявляє схильність до гетеросексуалізму, піддають лікуванню. Втім тоді вже людство пережило етап нетерпимості до гетеросексуалів, тож Вільям залишається при своїй орієнтації і до нього ставляться толерантно. Щоб розумітись із своїм майором, його рота вимушена вивчати діалект англійської із 21-го століття, за що вони його недолюблюють, а також за те, що він гетеросексуал. Технології землян значно просунулись вперед, зокрема в озброєнні та навчанні. Манделла проходить інтенсивний, але дуже ресурсоємкий процес навчання військовому мистецтву. Він, як і решта військових, змушений вчитися застосовувати холодну зброю, оскільки тільки вона залишається дієвою під «стазисним полем» — де будь-яка електромагнітна діяльність, і навіть тепловий рух молекул, припиняється. Щоб уникнути миттєвої смерті під цим полем, бойові екзоскелети мають захисне покриття. Після курсу навчання, Вільям на чолі своєї роти прямує на завдання. Їхня ціль — закріпитись на планеті поблизу одного з нововідкритих колапсарів, розбудувати базу та чекати заміни. В найкращому випадку вони можуть взагалі обійтись без бою. Після довгого польоту, у якому майор Мандела намагається різними способами підтримувати мораль своїх солдатів, вони прибувають на планету та без проблем розбудовують базу. В час очікування, який розтягнувся більше, ніж на рік, знову постає проблема падіння бойового духу. Двоє солдатів, колишніх коханців, приносять найбільше клопоту, вчиняючи бійки між собою. Вільям карає їх за порушення дисципліни кілька разів, доки це не закінчується тим, що один із них під час тренування вчиняє замах на майора. Мандела відбиває напад і тепер змушений винести йому смертельний вирок. Він вагається, тому що це ще більше налаштує проти нього солдат. Але ситуація вирішується тим, що ув’язнений солдат чинить самогубство. Щоправда, Манделла підозрює, що самогубство підлаштоване медиками, щоб позбавити його клопоту.

Через 400 днів перебування на планеті з’являються тауранці. Флот був помічений задовго до їх висадки на планеті, тож у полку Манделли є час підготуватись. Спершу їх зустрічає боєм корабель землян, що орбітував планету. Корабель знищено, але його екіпаж рятується у винищувачі та прямує до коллапсара. База захищена автоматичними лазерними гарматами і вони відбивають більшість атакуючих безпілотників. Коли гармати перегріваються, тауранці висаджують піхоту. Не зважаючи на значну чисельну перевагу, земляни краще закріплені на місцевості, тож вони відбивають хвилю за хвилею нападників. Манделла в цей час знаходиться у бункері та командує боєм. Згодом виявляється, що штурмовик, який полетів до коллапсара, не втік, а зробив гравітаційний маневр та атакував один з кораблів тауранців та через кілька тижнів гальмування та розвороту повинен повернутись на планету. Швидкість зіткнення снаряду з кораблем була такою великою, що вибухова хвиля спричинила руйнівний землетрус на планеті. Вільям встигає передбачити землетрус та відкликає усіх під стазисний купол, де зберігається ще один штурмовик. Через кілька днів після землетрусу атака тауранців відновлюється. Природа стазисного поля така, що їм доводиться атакувати холодною зброєю. Солдати обороняють позицію, знову маючи перевагу над численними військами противника, але все одно несуть значні втрати. Тауранці займають вичікувальну позицію та атакують поле з відстані. Зрештою Манделла командує виставити за межі поля надпотужну нова-бомбу. Це змітає рештки ворога з планети і через кілька днів очікування солдати можуть вимкнути купол. Дочекавшись іншого винищувача, вони прямують додому.

Повертаються до зоряної брами через 340 років об’єктивного часу, щоб з’ясувати, що війна закінчилась і вони можуть жити мирним життям. Тепер усе суспільство, крім тих, хто повертається з війни, складається з клонів однієї людини на ім’я Кан. Саме це допомогло завершити війну, яка , як виявляється, була розв’язана через непорозуміння. Тауранці ще до її початку мали подібну форму суспільства і перехід на неї людей дав можливість порозумітись воюючим сторонам. Що такого особливого у тому, щоб бути клоном, Кан пояснити не може, бо для того, щоб це зрозуміти, треба бути клоном. Прибувшим пропонують жити на Землі або на будь-якій іншій колонізованій планеті. Вільям вирішує полетіти на Небеса, де він був з Мерігей. Йому віддають його особову справу і там він знаходить записку від коханої, залишену кілька століть тому. Вона пише, що разом з групою інших ветеранів викупила космічний корабель, який вони використовують як машину часу — щоб дочекатися повернення близьких. Вона чекає на нього незалежно від його віку та стану здоров’я. Вільям вирушає на планету, до якої час від часу прибуває їхня "машина часу". Вони одружуються і заводять дітей.

1 коментар:

  1. Чомусь фільм "Аватар" згадався )).
    Не являюся поцінувачем усілякої боєвої фантастики (щось правда читав в дитинстві та якісь фільми звичайно ж дивився), тому інше щось не пригадалося. Та й, чомусь, здається, що все воно на тему "Зоряні Війни", хоча звичайно ж можу помилятися через некомпетентність в даному питанні ).
    Щодо книги, то вже можна не читати, бо все зрозуміло (я ознайомився з текстом під спойлером )) ).

    ВідповістиВидалити