Спершу кілька слів чому я вирішив її прочитати. Моє знайомство з Балканами почалося з іронічного захоплення сербським воєнним турбофолком. Для тих, хто не в курсі — це щось на кшталт наших весільних пісень, тільки про Радована Караджіча та інших сербських героїв, про ненависть до мусульман, хорватів та американців, про окремі події чи загальні настрої балканських воєн 1990-х — ранніх нульових. Якщо взяти до уваги окремих виконавців, як Рокі Вуловіч, то вони заслуговують і на серйозне захоплення — там достойна якість і в плані музики, і лірики, і навіть відеокліпів. Та навіть найгірші представники жанру (а іноді чим гірші — тим кращі) сьогодні мають багатьох іронічних та пост-іронічних послідовників, для яких ця музика програмує аксіому «Косово є Сербія» і дає поштовх до вивчення новітньої історії Балкан з упередженістю на користь сербів.
От і я собі узяв на замітку детальніше розібратись в хитросплетіннях балканських конфліктів. Щоправда мої симпатії поки що виглядають так: Словенці > Хорвати > Серби > Всі інші християни > Всі інші мусульмани.
Але про що це я. Книга. Міленко Єрґович — боснійсько-хорватський письменник, і його книга підкупила мене обіцянкою передати атмосферу та саму суть народів Західних Балканів у оповіданнях, кожне з яких написане на основі народної пісні. Переважна більшість — на основі боснійських севдалінок. Можливо «на основі» — невірно сказано, бо автор не ставив собі за мету переказати народну пісню у прозі. Але в кожному оповіданні так чи інак фігурує якась пісня чи її сюжет. Він розширено пояснює свою задумку в післямові.
Я взяв за звичку купувати усі хоч якось мені цікаві українські книжки з наївною думкою «колись прочитаю», але також із думкою про підтримку українського книговидання, через що не так шкода, що насправді купую більше ніж встигаю читати. Та нещодавня поїздка в Хорватію на відпочинок, а також яскрава обкладинка і богохульна назва, все ж таки підштовхнули мене одразу прочитати цю книгу, не відкладаючи на примарне «потім».
Попри такі жорсткі рамки, що в них поставив себе письменник, не виникає відчуття якихось повторень в оповіданнях чи що він десь висмоктує сюжет із пальця, щоб вписатись в свої рамки. Оповідання розмаїті історично, географічно, сюжетно і навіть по способу оповіді. Але їх всіх об'єднує те, що вони написані настільки добре, як наче б узяті з життя. Ну прямо не підкопаєшся. Читав кожне і дивувався тому, наскільки круто написано. Ну і обіцянка західно-балканської атмосфери виконана вповні, хіба можливо трохи більш зосереджено на Боснії.
І хоч книга справляє враження жіночого чтива через мелодраматичність сюжетів, але рекомендую її усім саме через те, як добре вона написана.
Немає коментарів:
Дописати коментар