Пригадую як у підлітковому віці читав короткі рецензії на всіляку «контркультурну» прозу в молодіжних журналах і вишукував ті оранжеві книжки російського видавництва в книжкових магазинах. Чим провокативнішою була книга, тим більше хотілось її прочитати.
Тішить, що тепер деякі з цих книг видані українською мовою і українським підліткам не доведеться задовольняти прагнення до огидного, звертаючись за допомогою до світоглядного ворога, як це мусив робити я.
Хоча видавництвам ще є над чим працювати, як по кількості, так і по якості. Переклад цієї книги, зокрема, я би оцінив на «трієчку». Читати можна, але видно, що перекладав любитель. Наркоманський сленг, діалоги та навіть мова від автора часто неприродні. Деякі пасажі, таке враження що перекладені без розуміння про що йде мова — тупо по словнику.
Книжка гівняна, але це не значить що переклад теж має бути гівняний.
Що ж до книжки, можу сказати що вона абсолютно нічим не примітна. Розбалуваний trust fund baby від ні́чого робити підсів на голку і описує свої наркомансько-педерастичні пригоди. Це як чорний квадрат Малевича чи картини Пікассо — тут грає роль не майстерність автора, а абсолютно штучний культовий статус. І чомусь попри мораль відомої казки про голого короля, я тільки у зрілому віці зрозумів, що цей ваш Берроуз — нічого не вартий нікчема. У дитинстві переважило бажання бути «не таким як усі» і читати огидні дорослі книжки.
Але нічого, наче нормальним виріс.
Немає коментарів:
Дописати коментар