Власне цей вступ і є написаний повністю в лавкрафтівському стилі. Але на моє розчарування, решта книги зовсім не про те. Далі іде суцільна «альтернативна проза» та сучукрліт. Я не читав П'єлєвіна, але з розповідей тих, хто читав, уявляю що ця книга має бути досить близько до того, що пише він.
Попри невиправдані сподівання, книга більше сподобалась, ніж ні. Чудово схоплений дух часу «перестройки», під час якої я хоч і був у несвідомому віці, але фрагменти її відпечатались у дитячій свідомості через кінофільми з Алєксандром Панкратовим-Чьорним та Сємєном Фарадою. Незрозуміло тільки, чому автор вирішив удатись до альтернативної історії, з Горбачовим-диктатором, атомним бомбардуванням Афганістану, при чому постійно змінюючи історію все далі і далі, коли жоден із цих змінених історичних фактів не впливає на сюжет. Як на мене, книга тільки б виграла, якби дії відбувались в кінці 1980-х стандартної історичної площини. Абсурдна альтернативна реальність лише заважає, бо спотикаєшся об неї і думаєш, «а це тут до чого?».
Що мені особливо сподобалось, так це ідея комуністично-номенклатурної магії, з демонічними (чи божественними, як подивитись) уособленнями зачуханих поліклінік, малосімейок, загальноосвітніх шкіл та інших темних атрибутів розвиненого соціалізму. А також гумор діалогів у стилі п'єс Леся Подерв'янського та абсурдні прислів'я та приказки з уст персонажів, як то «і на глиста буває кіста».
А ще книга справляла на мене дивний ефект. Я читав її досить довго, і майже кожного разу як читав хоча б кілька сторінок на ніч, то бачив яскраві запам'ятовувані сни. При тому що в інші ночі снів практично не бачу або бачу та не пам'ятаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар