Олівер Баллоу, який довгий час працював кореспондентом у Росії, за свою першу книгу про безчинства Росії на Кавказі отримував докори від знайомих росіян, що мовляв, книга занадто однобоко висвітлює конфлікти і з неї можна скласти хибне уявленя про російський народ як про варварів та бездушних садистів. У своє виправдання він вирішив написати книгу про те, що російський народ як ніхто інший постраждав від своєї злочинної влади. Іронія в тому, що ця праця вийшла ще більш «русофобською». (Що таке русофобія в розумінні росіян, журналіст пише у недавній статті в журналі Politico.)Отож, благими намірами вистлана дорога в Росію. Намагаючись виставити росіян у хорошому світлі, автор мимоволі викриває їхнє темне нутро, сповнене підлабузництва, зрадливості, ненависті до інакодумства та індивідуалізму. Біографія російського священника-дисидента, який потрапив у Гулаг за юнацький вірш із критикою Сталіна, закінчується тим, що батюшка співає оди Сталіну, плаче за совєтським союзом та кляне євреїв, які до речі складали половину його приходу в часи дисиденства (зайвий доказ того, що в Росії людяності варто шукати не серед титульної нації). Світло, пролите на зловісні діяння КГБ, викриває також тотальну підтримку цих діянь російським народом. Правозахисників в першу чергу цькують звичайні «трудящі». Гнана та мученицька Російська Православна Церква, стержень російської Духовності™ на ділі виявляється структурним підрозділом КГБ, і після розвалу союзу очистка кадрів у ній виявилась неможливою, бо уся верхівка складалась із агентури, а низові рухи у церкві не передбачаються в принципі.
Автор заспокоює читача лише постійним нагадуванням про те, що населення Росії невпинно скорочується завдяки безпробудному алкоголізму та стрімкій смертності, цілі поселення вимирають, а міста заселяються народами пригнічуваних Кремлем республік.
Немає коментарів:
Дописати коментар