четвер, 23 травня 2013 р.

Джордж Орвелл. «1984»

Спеціально для Наступної Республіки. Останній абзац не вписувався в редакційну політику, тож там текст опубліковано без нього.

Британський письменник Джордж Орвелл проникнув у саму суть тоталітаризму, надовго визначивши для всіх його мірила та характерні ознаки. Зараз навіть складно собі уявити дискусію про обмеження свободи слова, переписування історії чи втручання влади у життя людей, у якій би не згадувався його блискучий роман «1984» як взірець тоталітарного устрою.

Очевидно, автор черпав натхнення у Совєтському Союзі епохи сталінізму та, у меншій мірі, гітлерівській Німеччині. Для своєї Океанії він взяв окремі негативні риси цих режимів та розвинув, викристалізував їх до такої міри, при якій режим став би непереможним навіть після смерті диктатора. Недаремно Старший Брат не має імені — його особа по суті не важлива, ніякої реальної людини за цим образом може взагалі не бути. Важливий культ та страх перед диктатором.

Довести, що головним прототипом був СССР, просто — автор залишив для цього чіткі маркери: пишновусий лідер, плакати з яким розвішені на кожній стіні, за описом більше схожий на Сталіна, ніж Гітлера; планова економіка з 3-річними планами прямо змальована з совєтських «пятілєток» (Чотирирічний План гітлерівської Німеччини мав разовий, а не методичний характер); прообразом головного опозиціонера та аналога Сатани в пантеоні Ангсоцу («англійський соціалізм», ідеологія Океанії, що непрямо зображує більшовизм, щоправда це не настільки чітка паралель, як інші) Еммануеля Ґольдштейна є, без сумніву, Лейба “Троцький” Бронштейн, навіть за зовнішнім описом, а також подібними є цькування одного та іншого; Поліція Думок подібно НКВД переслідує людей за антирежимні настрої. Можна назвати й інші, але і цих має бути достатньо, щоб сучасні ідеологічні спадкоємці Сталіна та Леніна не мали права користуватися зручним понятійним інструментарієм Джорджа Орвелла. Втім, ідеться про право моральне, а мораль та комуністи — речі несумісні, тож зараз не дивина почути крики про «1984» з вуст «червоних» в адресу демократії. Наприклад, що відновлення правди про німецько-совєтську війну та опорочення «Великої Перемоги» є ніщо інше, як переписування історії у спробі підлаштувати минуле під сьогодення.

Особливість книги, те, що вирізнило її з-поміж безлічі інших антиутопій та здобуло роману всесвітню славу, — це вже названий інструментарій, набір влучних неологізмів, які письменник втілив у новомові, штучній «ідеологічно правильній» мові, яка базується на англійській (для перекладачів це виклик не згірше «Аліси в Країні чудес»). На кожен характерний аспект життя у вигаданій Океанії, або, в загальному випадку та при переносі на реальний світ, в тоталітарній державі, є слово в новомові. А враховуючи, що ці слова не вигадані з нуля, а зазвичай складаються з двох основ існуючих слів, тобто самі по собі дають деяку оцінку вміщуваному поняттю, то основи ідеології Ангсоц можна викласти у вигляді словника.

Отож, ось деякі зі згаданих неологізмів у вільному перекладі на українську (книга досі не видана українською, що не може не засмучувати. А що, за чутками, за це хоче взятись видавництво Фоліо, відоме своїми машинними перекладами з російської, то справа стає ще печальнішою):

Думкозлочин — думка, яка ставить під сумнів непорочність Партії та держави чи будь-яким чином спрямована проти влади. В ідеалі, в законослухняного громадянина сама можливість такої думки повинна викликати жах, а думкозлочини повинні каратись смертю.

Злостоп — супровідне до попереднього, здатність інстинктивно зупинятись перед злочинною думкою, не допускати думкозлочину.

Двоєдумство — вміння миритись із кричущими суперечностями, якщо вони вигідні Партії. Вершиною цього є гасла Партії: «ВІЙНА ЦЕ МИР. СВОБОДА ЦЕ РАБСТВО. НЕЗНАННЯ ЦЕ СИЛА». Приймаючи одночасно дві протилежні тези, ти повинен одночасно і розуміти їхню протилежність, і відкидати її. Отже двоєдумство криється вже у самому явищі двоєдумства. Тут бачимо паралель із діалектичним матеріалізмом, «єдність та боротьбу протилежностей» якого більшовики взяли на озброєння як виправдання двоєдумства.

Качкомова (тобто крякати, як качка) — автоматичне виголошення ідейно вивіреного тексту без використання процесу мислення, коли слова народжуються прямо в гортані в обхід головного мозку. Завдяки новомові, з якої виключено всі «ненадійні» слова, це має бути природній спосіб ведення політичних розмов та промов. В застосуванні ж до недругів, означає те ж саме, тільки з негативним контекстом.

Черевочуття — сліпа самозречена емоційна підтримка всіх принципів ідеології, навіть без розуміння їх суті. Хрестоматійне речення з використанням цього слова подає сам Орвелл: «Стародумці нечеревочують Ангсоц» з перекладом: «Ті, чиї ідеї сформувались до Революції, не здатні на повне емоційне розуміння англійського соціалізму».

Добросекс та злосекс — відповідно ідейна та злочинна сторона статевого життя. Добросексом вважається статевий акт з єдиною метою зачаття дитини — «борг партії», який повинна віддати кожна сімейна пара. Сам процес повинен викликати огиду, як щось неприємне, але необхідне. Секс у своє задоволення відноситься до однієї категорії зі статевими збоченнями та зґвалтуваннями і підпадає під поняття «злосекс». Таким чином Партія бореться з індивідуалізмом та монополізує право на почуття людей. Єдиною любов’ю повинна бути любов до Партії. Крім того, придушуючи статеві бажання, людина змушена шукати інші виходи своїй енергії і Партія дає їй таку можливість на мітингах, зборах, соціальних роботах тощо. Цей механізм називається сублімацією та добре описаний Фройдом, але навіть ті, хто не ймуть віри доброму дідусеві, не можуть заперечувати його правоти, якщо мали досвід тривалої абстиненції або ж спілкування, наприклад в трудовому колективі, з незаміжніми жінками «за 40».

Оскільки єретичні думки повинні відкидатись вже на усвідомленні їх єретичності, то в новому словнику немає таких слів як «свобода», «честь», «справедливість» — усі вони охоплюються поняттям «думкозлочин».

Отож новомова призначена для обмеження процесу мислення (тут варто згадати гіпотезу лінгвістичної відносності Сепіра-Ворфа), але нам, «стародумцям», вона дарує калейдоскоп нових понять, отже навпаки розширює поле думки та дозволяє чітко артикулювати те, на висловлення чого не у кожного знайдуться підходящі слова. В застосуванні до наших реалій, ми вкотре переконуємось, що сліпа віра в непорочність Сталіна та КПСС, або ж одночасне визнання злочинності сталінського режиму, але при цьому підтримка міфу «Великої Перемоги», чи беззмістовна мова політиків, де єдиний примітивний сенс передається інтонацією сказаного, — це все не нормально, так не повинно бути і одна розумна людина ще понад півстоліття тому роздала назви усім цим явищам. Але на жаль, це очевидно тільки нам. Для «них» же усі суперечності покриваються двоєдумством, розучитися якого ще складніше, ніж навчитись.

Та роман не здобув би своєї популярності тільки за рахунок політично-лінгвістичної вправності автора. Джордж Орвелл ще й неабиякий художник слова і з неймовірною майстерністю передав атмосферу жаху звичайної людини перед тоталітарним режимом, страх втратити останню свободу — свободу думки. Більше того, на цьому тлі він змалював історію кохання, ніжність та пристрасть якої змушує нас співчувати героям та бажати для них щасливого кінця.

І нехай його прогноз не справдився ні на 1984-й рік і навряд чи колись справдиться глобально (локальним втіленням прогнозу зараз насолоджуються північнокорейці), але ще надовго ця книга залишиться лекалом (і лякалом) тоталітаризму.

На Заході здалося, що світ Орвелла минув, загинувши разом із СССР, що головна загроза людині та її свободі в іншій антиутопії, «Чудесному новому світі» Гакслі, сповненому інших острахів та пасток — споживацтва, перенасичення інформацією, лінощів, втечі від реальності. Проте ми, українці, як ніхто знаємо ціну орвеллівській, тотальній брехні. Брехні, яка знову розгортається у нашій країні.

Джордж Орвелл — чудовий приклад того, що не всі ліві однаково некорисні (а саме лівих поглядів він був, навіть добровольцем захищав червоні прапори у громадянській війні в Іспанії). З одного боку лівої колони тогочасної Британії були подружжя Веббів, Герберт Веллс, та інші «фабіанці», які чаювали зі Сталіним та їздили по «потьомкінських дєрєвнях» в розпал Голодомору і всяко рекламували на весь світ чудовий совєтський соціалізм, а з іншого боку Джордж Орвелл, який цей «соціалізм» викривав у «1984» та «Звірофермі» та до того ж критикував тих інших. Так і зараз, у багатьох країнах Заходу ліві при владі, нащадки Комінтерну, втілюють в життя свої людиноненависницькі теорії, або селебрітіз на кшталт юродивого Славоя Жижека пропагують марксизм, але при цьому є й інші ліві, які не збираються насаджувати мультикультуралізм та содомію, а лиш обмежуються захистом соціальної справедливості та націоналізацією деяких підприємств. Не будемо показувати пальцями на тих, хто мається на увазі. І руки їм про всяк випадок теж розв’язувати не будемо, бо не зустрівши опозиції власним поглядам, вони можуть повернути нас у неславне минуле «розвинутого соціалізму».


Потішний постер для Наступної Республіки

6 коментарів:

  1. давно чекав на саме ці "враження від прочитаного". Нажаль мій рівень знань англійської не дозволив читати в оригіналі, тому читав по принципу "російська наше всьо". Нині пустив в маси - хай ламає цнотливі мізки і руйнує ідеологічні стереотипи ))

    Знаєш, ще трішки, і буду виділяти твій стиль опису - він дещо відрізняється від всіх тих, які можно прочитати в критиках чи анотаціях до книжок - тебе цікаво читати, бо думка жива і дійсна, а не нагло "спьорта" або проштудована дійсною цензурою; паралелі гарно зважені і обдумані; влучно підібрані ключові моменти. Може не вистача трохи твоїх власних вражень, однак то був би суб'єктивізм і не впевнений, щодо його важливості ) тверде 10 з десяти за книжку і 5 з плюсом з п'яти можливих за опис )

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я теж спершу прочитав російський переклад, бо в паперовому вигляді оригінал обійшовся би дороговато. А коли зібрався нарешті дописати «враження», то вирішив перечитати оригінал, цього разу задовольнився електронною версією.

      Нещодавно з’явився український переклад, але за моїм поверхневим судженням, він не надто якісний. Ось посилання: http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=45955

      Щодо того, що не вистачає моїх вражень — так це і є мої враження. Просто намагаюсь уникати використання першої особи: «я читав», «мені сподобалось», «на мою думку» тощо. А ще змушую себе при читанні зосереджуватись на політиці та ідеях, описаних в книзі, а не стежити лише за сюжетом. Хоча тут спокуса велика — сюжет неперевершений, така драма.

      Видалити
    2. то я просто нещодавно читав анотацію...якщо не помиляюсь то на Ремарка, написану ще за СРСР. Там через абзац "на думку автора...", "погоджуючись з думкою автора..." - звичайно, автор анотації погоджувався так, як йому то дозвляли, однак, читаючи то, думав, "прикольно було б почитати шо дійсно думає автор...не думає ж він шо Ремарк хтів продвинути більшовизм в Німеччині, як тут написано..," якось так, словом )

      Сюжет -так, суперовий...Дивився фільм, доречі... Щоправда з третього присіду, бо якось занадто нуднуватим вийшов.

      Видалити
    3. Ну тоді ж кожна книжка повинна була починатись зі згадки про N-й з’їзд КПСС, тому гріш ціна таким анотаціям та передмовам.

      Видалити
  2. Щось ти Гнат суховато якось відписався про ТАКУ книгу :/. Може причиною тому є "Спеціально для Наступної Республіки", а не для себе? Чесно, не став би одразу хапатися за книгу після такої рецензії.
    Особисто я, знайомство з книгою почав з перегляду фільму (з другого підходу; схожа ситуація з Dymko Durmanenko. Але коли вдруге почав дивитися, то було якесь прозріння). Через деякий час, прослухав аудіокнигу, текст якої справив значне враження. Тож, на даний момент, книга займає перше місце серед подібної літератури, з якою встиг ознайомитися до цього часу.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мабуть так, намагався вписатись у контекст. А якраз в контексті будь-якої інтелектуальної дискусії сприймається за належне те, що всі співрозмовники знайомі з головним романом Орвелла. Тому і не ставив за мету спонукати когось до прочитання. Це й не рецензія навіть, скоріше стаття на тему «Понятійний інструментарій роману „1984“».

      Для мене ця книга теж особлива — найкраща з антиутопій та й взагалі на вершині літератури 20-го ст.

      Видалити