субота, 16 липня 2011 р.

САЄНКОВІ

Лісом Ненависті в зламі епох
Зійшли зерна пам'яті давніх віків.
Горіти церквам там, де Чорний Бог
Ступає просторами cкіфських степів.
Від найдревніших забутих богів
Звук сутінкових гущавин лісів —
Спадок для тих, хто за нами прийде, —
В повітрі навік монолітом буде.

Дерево древнє від лісу сторонь,
Корінням у землю вчепившись щоміць,
Знало розквіт й поховальний вогонь
Держави, котра у землі тій лежить.
Свідчило дерево спів кобзарів,
Забуті легенди та плач матерів,
Сяйво осіннє, журавів ключі,
Плач козаків по могутній Січі.

2010

2 коментарі:

  1. Гнат, це поезія твого авторства? Гарно та моторошно одночасно.

    Але я вважаю, що позитивізм кращий вихід. Ми (українці) занадто багато плачемо і звертаємо уваги на невдачі. Ми, наприклад, їдемо в Берестечко оплакувати поразку і забуваємо про святкування перемог під Конотопом чи Жовтими Водами.

    ВідповістиВидалити
  2. Так, мого, але цей вірш практично повністю складається з посилань на назви пісень та альбомів Hate Forest (перша строфа) та Drudkh (друга строфа). Така була задумка, щоб адресувати вірш Романові Саєнку, але не писати оду власне йому, а лише його творчості.

    Стосовно позитивізму, згоден, але мені якось не вдається писати щось радісне.

    Згодом викладу сюди інші свої твори та переклади.

    ВідповістиВидалити