Напис на палітурці «Бестселлер New Your Times» разом з двох-, трьохслівними цитатами з рецензій в дусі: «Захоплююче. Неперевершено», «Книга на яку ви так довго чекали» — це явна ознака, що вам намагаються впарити якесь сміття. Книгу Джозефа О'Коннора «Зоря морів» я прочитав всупереч цьому сигналу, керуючись любов'ю до видавництва Астролябія та зацікавившись синопсисом. Не сказати, що книга — повний бестселлерньюйорктаймз у істинному, тобто поганому розумінні, але й нічого особливого. Суміш жіночого та детективного роману.
Дія відбувається на кораблі, який везе в трюмі ірландських емігрантів, які тікають від великого картопляного голоду, а на верхніх палубах англійських багатіїв у Америку. Імітація англійського роману 19-го століття, що майже межує з містифікацією — не одразу зрозуміло, де документальні, а де художні фрагменти і написано від імені одного з головних героїв, який наче б то укладав цю книгу. Та навіть примітки від імені того героя.
Оскільки кожен пасажир на додачу до пожитків — бідних чи ошатних, везе із собою однаково багатий багаж з минулого, то дії на кораблі перемежовуються спогадами, інтригами та мотивами з цього минулого. Сюжет та персонажі описані філігранно, дійсно захоплююче, все як пишуть у двохслівних цитатах з рецензій на обкладинці.
Що трохи розвіює містифікацію та дещо заважає читання — так це разюче осучаснення, що межує з нетфлікс-адаптацією. Британія вікторіанської епохи виглядає чітко так, якою зараз прийнято її змальовувати, з жахливою жорстокістю, соціальною несправедливістю, брудом, смородом та сумнівними медичними практиками. Зважаючи на творчість Чарльза Діккенса, важко сформулювати в чому тут конкретно моя претензія до автора, але в говорячи розмито, сеттінг книги ближчий не до Діккенса, а до карикатурного кіно-м'юзикла про Свіні Тодда, пекельного цирульника з Фліт Стріт з Джонні Деппом в головній ролі.
І до речі про карикатури. Незвично для сучасного роману, але в дусі англійського роману 19-го століття, у книзі багато ілюстрацій в стилі гравюр — важко сказати чи сучасної роботи чи з історичних архівів. Там часто зустрічаються расистські карикатури про ірландців, з негроїдними рисами та зображенням кримінальної діяльності. Річ у тім, що в 19-му ст. англосакси дуже зверхньо ставились до ірландців та загалом не відносили їх до європеоїдної раси. Звісно книга не підтримує цих стереотипів, а лиш висвітлює їх для нашого засудження. Але уявіть собі книгу про життя чорношкірих рабів, яка б супровожувалась карикатурами негрів з величезними губами, кавунами в руках та курячими кісточками в кучерявому волоссі. Що б тоді написали в Нью Йорк Таймз? Але зараз ірландці посіли почесне місце серед білих гнобителів, тож насміхатись з них — політично коректне та богоугодне діло.
З тієї ж причини було б некоректно зображати ірландців занадто благородними, хоч вони на той час і були пригнобленим класом. Тому головний борець за права пригноблених у книзі — напів'єврей, на чверть американський індіанець. От тільки предок по єврейській лінії у нього чомусь рабовласник, хоч і благородний — викупляв рабів, щоб вони жили майже вільними людьми в його комуні. Та все одно, зображати євреїв причетними до работоргівлі в Америці — це якась дикість, за яку автор заслуговує бути скасованим, а не піднесеним на п'єдестал бестселлерів Нью Йорк Таймз.
Немає коментарів:
Дописати коментар