вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Улас Самчук. «Волинь»

Чудовий великий роман. І судячи з усього, автобіографічний.

Читаючи, стежимо за автором — головним героєм від раннього дитинства до ранньої зрілості. За становленням особистості, вибором ідеології та іншими життєвими виборами. Цікава деталь — ми також стаємо свідками і того, як починає писатися книга, яку тримаємо в руках, so meta!

Деякі психологічні моменти описані настільки добре, що я, маючи приблизно той же склад характеру що й головний герой, наче читав сам про себе. Не буду уточняти, бо завжди дивувався тому, як письменники легко пишуть про себе та про своїх оточуючих, виносячи на загал інтимне.

Самі лиш переживання та роздуми не представляли би особливого інтересу, якби при цьому ще не були майстерно описані захоплюючі історичні обставини: Перша світова війна, революція, українсько-російська війна, польська окупація Волині. Люди, котрі все життя вважали себе «рускими» чи в кращому разі «хахлами», усвідомили свою самобутність як нації.

Тут вже скоріше мої домисли, а не те, «що хотів сказати нам автор», але ця книга підштовхнула мене до думки про те, що село та сільська ментальність — це одна з причин численних невдач України як держави. Вічна «хата скраю», вічна добровільна темнота, мовляв, що ми, дурні мужики знаємо, вічне парпання в землі, вічний страх піднятись над сірістю, а також вічна жовчна заздрість до тих, хто таки піднявся. Хоча зважаючи на те, що автор проголосував ногами проти рідного села, можливо це якраз те, що він і хотів нам сказати.

1 коментар:

  1. Гарний, епічний роман і талановитий, широкого світогляду письменник. Дяка за допис.

    ВідповістиВидалити