середа, 15 серпня 2012 р.

Враження від Carpathian Alliance Metal Festival 2012

10-12 серпня 2012 року на базі туркомплексу Захар Беркут, що в селі Волосянка Сколівського району Львівської області, пройшов фестиваль Carpathian Alliance Metal Festival, організований Global Promotion. Відвідавши цю світлу та радісну подію, кваплюсь поділитись враженнями від неї, поки вони ще свіжі у пам’яті.

Disclaimer

Враження мої можуть здатись фрагментарними: я не описую ні всіх гуртів, що виступали, ні всіх аспектів фестивального буття. Можливо, я не надав значення чомусь або просто пропустив. До слова сказати, обидві ночі наша теплолюбива компанія не чекала виступу всіх груп і ми йшли додому раніше.

Наперед вибачаюсь за роздуми в стилі «Всі підараси, а я д’Артаньян» — я тільки в інтернеті такий крутий, а в житті я вам слова поганого не скажу.


Організація

Організатори концерту постарались на славу, і до них майже ніяких претензій немає. А якщо і є, то вони гаснуть в променях добра та вдячності за добре організовану подію. Всі заявлені групи виступили, місце вибране просто розкішне, звук був хороший та все інше на висоті. Навіть погода, що ніяк не залежала від організаторів, але на яку вони зробили сміливу ставку, не дуже підкачала, бо якби був сильний дощ, це була б катастрофа. А так дощ моросив тільки на другу ніч, та і той не сильний.

Подейкували, що ті, хто жили у кемпінгу, відчували деякий дискомфорт з водопостачанням та обігрівом, але на своєму досвіді я цього не відчув, тому що ми завбачливо забронювали собі номери в садибі на краю найближчого села.

Один з промахів організації, які я та моя компанія відчули на собі, це те, що концерти проходили вночі. Зважаючи на красу навколишніх краєвидів, я б волів дивитись виступи хедлайнерів на їхньому вечірньому фоні, а не на фоні чорноти Космосу, яка що в Карпатах, що в кожного вдома за вікном, однакова. Було б добре почати концерт не о 20:00, а скажімо, о 16:00. Хоча, ось що писав Адольф Гітлер про нічні масові збори: «Вранці та протягом дня людська сила духу здатна краще протистояти нав’язуванню чужої волі та думки. Вночі ж люди легше піддаються впливові волі, сильнішої за їхню» (МБ 2:6). Так що з точки зору ортодоксального блек металу, вони зробили все правильно, і звабили на хибний шлях максимальну кількість божих овець. Не здивуюсь, якщо після фестивалю охоронці та інший персонал турбази організують в селі сатанинську ложу.

Перед виступами гуртів на сцені був ведучий, який не просто розважав присутніх та плів нісенітниці, а ненав’язливо та живо розповідав біографії гуртів. Щоправда, кожного разу, як він казав «Карпатіан Альянс», сноб в мені здригався і хотів зауважити, що все-таки правильно було б казати «карпейш алаєнс».

Ще дуже хотілося б там бачити нашу Кроду — вони б вписались в формат концерту як ніхто інший з українських гуртів. Але щось не склалося — не нашого ума діло.

Місце

Вигляд на с.Славсько з г.Високий Верх
Місце, як вже сказано, просто розкішне. Ми приїхали на кілька днів раніше спеціально, щоб насолодитись відпочинком у Карпатах. Для ока, звиклого до подільських рівнин, краєвиди Бескидів мають чаруючу красу. З гори Високий Верх, на якій проходив фестиваль, відкривається мальовничий вид на вкриті смерековими лісами гірські хребти та навколишні села Славсько (або ж Славське — хоча, як кажуть місцеві, первинна назва все ж Славсько), Волосянку, Нижню та Верхню Рожанку. Села теж дуже миловидні. Якщо у нас на Поділлі чи не в кожному селі хата та подвір’я виглядають як додаток до величезного прямокутного городу, а самі села виглядають як квадратно-гніздова посадка кукурудзи, то тут городи якщо і є, то маленькі непомітні грядки, а дерев’яні хати та господарські споруди розташовуються у долині в довільному порядку, а часом стоять осторонь від інших подвір’їв на зелених пагорбах.

Численні гірські річки та потічки урізноманітнюють і без того прекрасні пейзажі. Розпитавши місцевих жителів, ми дійшли до озера під селом Хащованя. Щоправда, озеро виявилось штучним і платним. Вода, до того ж, у ньому була крижаною. Що втім не завадило в ній скупатись.

Ліси частували нас ожиною, а полонини — брусницями та чорницями, яких в цю пору в лісі вже давно не знайти, а Високий Верх був ними просто всіяний.

Підйомник на гору Високий Верх, який безкоштовно обслуговував гостей фестивалю, і знаходиться на балансі туристичного комплексу Захар Беркут, здивував своєю протяжністю. 2 800 м руху, різниця висот 500 м. Підйом чи спуск займає 50 хв, і, відверто кажучи, встигає набриднути вже напівдорозі. Для порівняння, спуск пішки по доріжці, що йде повз підйомник, займає приблизно стільки ж часу.

Охорона, персонал

Обслуговуючий персонал фестивалю та туркомплексу Захар Беркут просто-таки приворожують своєю привітністю та люб’язністю. Ми на цю тему поспілкувались з одним водієм квадроцикла. Він пояснив, що природньо, що всі такі люб’язні до туристів, бо це їхній хліб, а якщо він хамитиме людям, то до нього просто більше ніхто не підійде, а в перспективі і взагалі всі будуть їздити на інші курорти. Але щось підказує, що не тільки у фінансовій зацікавленості справа. Прибережні міста та містечка Криму, до прикладу, теж значною мірою живуть туризмом, але там продавці та працівники сфери туристичних послуг нерідко можуть нагрубити чи проігнорувати тебе. Якоїсь привітності годі й чекати. А тут у людей такий менталітет, що до чужої людини потрібно ставитись добре, якщо тільки вона своїми діями не наривається на протилежне.

Окремо варто сказати про охоронців. В порівнянні з охороною у клубах та на київських опен-ейрах, вони просто янголи. Янголи-охоронці просто таки. Завжди підкажуть, допоможуть, та ще й посміхнуться на прощання. Це вам не кіборги з пихатими і кислими пиками та словниковим запасом в 10 слів, половина з яких матюки.

Гівнярі

Чим більше я відвідую метал-фести, тим більше мені подобається атмосфера на хардкор-гігах. Шкода тільки, що блек метал я люблю набагато більше за хардкор. Але ніяк не хочеться, щоб через музичні смаки мене асоціювали з цими обриганими, прищавими, патлатими дрищами і жирдяями. Такі не всі, звісно, були там і нормальні люди. Але те, що тверезих людей там було вкрай мало, це факт. Окремі персонажі ходили зі скляними очима і вдарялися об перешкоди у вигляді таких же тіл, або валялися на землі у термінальній кондиції. Через одного такого в темряві перечепилася моя дружина, а воно навіть не прокинулось. Таке може бути смішно дивитися на відео, але вживу хочеться взяти і відправити в біореактор.

Людоньки, коли вже ви всі набухаєтесь і повторите трюк Джиммі Хендрікса! До речі, організатори у буклетах-програмках обіцяли, що люди в стані алкогольного сп’яніння не будуть допускатись на територію фестивалю, а серед тих, кого допустили, будуть сновигати «спеціально навчені» наряди міліції і пильнуватимуть, щоб ніхто не розпивав спиртних виробів. Нічого подібного не було. Хоча деяких особливо неадекватних таки не пускали на підйомник на фестивальну гору.

Між виступами гуртів в один з днів, коли вже стемніло, я став свідком майже містичної сцени. З пагорба від палаток із пивом та їжею спускались з дистанцією в 4-5 метрів два гівнярі в однаково важкому стані сп’яніння. І тут, наче прошиті однією кулеметною чергою або одним спалахом радіації, вони одночасно падають на один і той же бік. Такій синхронності позаздрила б будь-яка олімпійська команда із парних стрибків у воду.

Хочеться відмітити, що крім традиційних гівнярів та готів-порваних-колготів, серед публіки фестивалю проскакували хіпстери в окулярах з товстою оправою та один незрозуміло хто з дредами, тунелями в вухах та (увага!) в футболці Burzum. Можливо, цей чоловік, так само як і я, розривається між хардкором та блек металом.

Dark Funeral

© Фото Bokeh.com.ua
Ніколи не був фанатом DF, але побачити їх наживо було дуже цікаво. Не чекав від себе, що впізнаю стільки їхніх пісень, і навіть буду підспівувати. Все ж вони дуже чіпкі. Atrum Regina, наприклад, впізнається з першої ноти.

Зіграли чудово. Виглядали на сцені просто шикарно зі своїми латами та корпспейнтами. Слава Сатані! Навіки Слава!

Carpathian Forest

Гурт, заради якого багато хто і їхав на цей фестиваль, виправдав сподівання на всі 100%. Хоча, скоріше на 90%, тому що для повноти щастя не вистачало виконання пісень «I am Posessed» та «The Angel and the Sodomizer» — натовп неодноразово вимагав їх, але так і не отримав, а ще найбільші оптимісти сподівались побачити на сцені легендарну підтанцьовку CF. Зате були інші хіти: «Knokkelmann», «Black Shining Leather», «Sadomasochistic», та що там казати — у них що не пісня, то шлягер. А відсутність карпатських танцівниць легко компенсувалась іншим шоу — Nattefrost влаштував на сцені п’яну клоунаду: кричав «Слава Украіна», казав, що Україна — це їхня друга Батьківщина, зізнавався у любові до всіх присутніх (хоча їхні банери на сцені прямо казали про протилежне: FUCK YOU ALL!!!!), а одного разу у нього навіть вихопилось: «God bless you!» («Дай боже щистя!»).

Шок!!! Nattefrost показал всё!
© Фото Bokeh.com.ua
Як виявилось, він дуже позитивна людина, попри всю ненависть, мізантропію та сатану, якими пронизана творчість CF. Та й не дивно, бо треба бути дуже недалеким, щоб сприймати всерйоз тексти та імідж Carpathian Forest. Це наштовхнуло мене на роздуми про те, що якщо сприймати музиканта у поєднанні з його творчістю, то набагато краще, коли він співає про сатану та содомію, а сам в житті позитивний та привітний, ніж коли він співає про славу предків, відродження нації та інші високі речі, а в житті бухає, матюкається та робить інші низькі речі, недостойні білої людини. В обох випадках творчість суперечить життєвій позиції митця, але краще відкривати у своїх кумирах при знайомстві щось хороше, ніж розчаровуватись в них.

Також під час виступу CF в голову лізли аналогії чи порівняння з сучасною поп-музикою, яка також оспівує розпусту, егоїзм та інтелектуальну деградацію, але основна відмінність у тому, що в поп-музиці ці речі маскуються під щось нормальне й саме так і сприймаються цільовою аудиторією. Тоді як у блек металі, такому як у CF, ці речі перебільшуються та доводяться до абсурду чи зводяться на жарт. Тобто поп-музика набагато ефективніша у розтліванні молодих умів та, що гріха таїти, у пропаганді християнського бачення сатанізму.

Inquisition

© Фото Tetyana Katysheva
Соромно зізнатись, не чув раніше цього гурту, і тепер дуже шкодую про це. Оскільки наша компанія померзла та пекельно втомилась, під виступ Inquisition ми повільно потягнулись до спуску з гори. Якби до концерту я послухав їхні альбоми, то однозначно залишився б на весь виступ.

Спершу здивувало, що цю стіну звуку, втім не суцільну, а орнаментовану чіткими рифами, творять всього дві людини на сцені: ударник та гітарист-вокаліст. Навіть без бас-гітари і без мінусів. Вокал схожий на Immortal, і як виявилось при спілкуванні з ударником Incubus'ом, вони визнають цю схожість і пишаються нею, тому що такий вокал, за його словами, рідкість, тоді як вокал більшості гуртів звучить як Mayhem.

Про спілкування з ударником, в миру Томасом, хочеться розповісти окремо. В другу ніч концерту між виступами гуртів ми розглядали диски у палатці з мерчем від Musical Hall і продавець запропонував купити останній альбом Inquisition, і заодно взяти автограф в учасників гурту (тицяючи пальцем в сторону купки іноземців). Сам би я не впізнав їх, бо на сцені вони були у гримі. Тож взяв диск та підійшов до першого ліпшого. Це виявився учасник концертної команди підтримки і він переадресував нас на ударника. Автограф я не взяв, бо ні у кого не було ручки, зате сфотографувався з обома. У Томаса виявилась вільна хвилинка і ми з ним поспілкувались. Я почав з того, що зганьбився, запитавши, чи є гори в Колумбії (чомусь думав, що Анди тільки у південно-західній частині Пд. Америки, там де Чілі та Перу). Томас похвалив місцеву природу, і сказав, що живе у Сіетлі і що там теж є гори. Як я зрозумів згодом, прочитавши біографію гурту, до Колумбії він взагалі не має ніякого стосунку, але він ввічливо не виправляв мене, бо очевидно факт незнання мною його біографії його абсолютно не ображав. Я запитав, як там Nattefrost після вчорашнього, він посміявся, і сказав, що приблизно так само, як і вчора. Я поділився своїми міркуваннями про те, який добродушний насправді виявився фронтмен Carpathian Forest, на що американець погодився, і додав, що той ще й дуже простий і абсолютно позбавлений «зіркової хвороби». Україною Томас задоволений (або ж із ввічливості так сказав), і люди тут, в порівнянні з Росією, більш привітні. Ми ж сказали йому, що не варто так узагальнювати, тому що в Донецьку, до прикладу, йому би так не здалося. Ще Томас поділився досадою з того, що багато людей (у всьому світі, а не тільки у нас) приходять на концерти настільки п’яні, що не знають, де знаходяться. Чого було приходити, питається? В цей момент, ніби як ілюстрація до щойно сказаних слів, до нас підійшло п’яне тіло з криком: «А ю форігнерс? А ю форігнерс? Хелло!», та намагалось побрататись на ламаній англійській. Попри те, що п’яний тверезому не товариш, Томас був напрочуд привітним, задавав запитання, кивав та посміхався. А коли тіло відійшло: «От про це я щойно говорив. Таке враження, що він мене щойно побив. Тільки не кулаками, а своїм п’яним базаром і перегаром». Важко не погодитись.

Спілкування з іноземцями

Попрактикувавшись з американцем, я виявив, що моя усна англійська не настільки погана, як я думав, і вирішив поспілкуватись ще з італійцями. Їх там було троє чи четверо, і вони були дуже популярні серед натовпу. Щоправда, їм від цього мабуть не було дуже комфортно, тому що більшість п’яного люду говорила з ними про Беніто Мусоліні, а вони лиш відповідали, що кладуть на політику, в тому числі на фашизм.

Незважаючи на це, саме про політику я хотів з ними і поговорити, але намагався бути ввічливим та перепитував, чи я їм не набридаю. Спілкувалися ми з двома італійками, на жаль не запитав їхніх імен. Я розпитував, як їм живеться при уряді Маріо Монті і в умовах технократії взагалі, бо, відверто кажучи, хотів би бачити технократичний підхід до керування країною в Україні. Вони відповідали, що живеться дуже погано. Берлусконі, коли був прем’єр-міністром, багато брехав, в тому числі про державний борг, а Монті нічого не приховує, але прямо каже, що платити доведеться звичайним громадянам. Ростуть податки, скорочуються робочі місця. Роботу легко втратити і важко знайти, а італійці їздять на заробітки, зокрема, як казали мої співрозмовники, у Марокко, щоб присилати звідти гроші родичам. Тут я додав, що у нас та ж картина, тільки українці їдуть якраз у Італію. Я запитав, чи не можливо, на їхню думку, що винуватити треба не Маріо Монті, який намагається підняти країну жорсткими методами, а світову фінансову кризу та Берлусконі, який довів країну до такої ситуації своєю брехнею. Італійки відповіли, що криза кризою, але Монті та його міністри продовжують їздити на кортежах з дорогих автомобілів, не відмовляються від приватних літаків та інших розкошів за рахунок платників податків. А ті податки, які платяться адресно на вирішення конкретних проблем, насправді ідуть на вирішення інших проблем. Ось власне заради того, щоб почути щось подібне, я і затіяв розмову. Я хотів знати, чи технократія справді працює. Але схоже, що сучасні технократи є такими лише номінально, так само як і комуністи, і демократи. Тобто ніхто не дотримується своїх декларацій і технократи тут не виключення, і всі їхні наукові методи управління та політика «підходящі люди для конкретних посад» — лише на папері. Хоча, я ж спілкувався з простими громадянами, такими як і я. А вони судять не на перспективу, а по тому, як їм живеться зараз. Хоча ставлення їхнє до Маріо Монті приблизно таке, як у нашого рядового громадянина до Віктора Януковича. Але все одно радий за італійців, що вони вибрали не чергову «говорящую голову», яка найбільше посміхалась з телевізора та обіцяла золоті гори, а за людей з реальною програмою дій. Ну що ж, програма може виявилась не такою вже й реальною, але це крок уперед.

Окремий феномен фестивалю — це білоруси. Їх було набагато менше, ніж тих, хто в п’яному угарі кричав «Живе Беларусь!» при виді біло-червоно-білого прапора. Втім, як відмітив мій друг, «Слава Україні, героям слава» кричали не менше і в не менш п’яному угарі. Кожен хотів похвалитись тим, що спілкувався з білорусами. Це легше, ніж спілкуватись з англомовними іноземцями, але все ж вони теж іноземці, так що це рахується. Не хочу, щоб мене зрозуміли неправильно — я не маю ніяких поганих почуттів до білорусів, але у мене склалося таке враження, що всі до них ставляться як до милих цуценят чи добродушних дурників: «У-тю-тю, білоруси! Обожнюю білорусів!». Ну білоруси та й білоруси, чого їх обожнювати ні з того ні з сього? Ну не нападали вони на нас, на відміну від більшості сусідів — це що, привід для обожнювання?

Viter

Viter, Viter, sometimes Rammstein…
© Фото Bokeh.com.ua
Виступ Вітра був коротким — якщо я не помиляюсь, усього чотири пісні: Кров тікає, Marichka, Відріж, Wool Fish Love. Пісні з Джерела потішили, а інші насмішили. Питання смаку, звісно. Але незаперечний той факт, що від сценічного образу та поведінки вокаліста Вітра Тіль Ліндеман перевертався у могилі. Тому що копіювання його манери виконання було очевидним. Та і у пісні Wool Fish Love, якщо трохи дати волю фантазії, легко вгадується Rosenrot, а крик «Marichka-a-a-a» теж звучить якось фірмово по-рамштайнівськи. Як, до прикладу, «Shwule-e-e!!! A-a-a-h!!!» з Mann gegen Mann чи крик «Benzi-i-in!!!» в приспіві одноіменної пісні. Відверто кажу, мені не подобається, куди подався Viter після «Джерела» та «Діви Ружі» — таких самобутніх та оригінальних речей.

Окремих п’ять копійок хочеться вставити стосовно самовизначення стилю гурту як folk industrial або, як вони пишуть, FOLK'N'DUSTRIAL (до речі, тільки я вбачаю у написанні великими літерами безпідставне посилання на NORD'N'COMMANDER?). Фолк є, але індастріал де? Rammstein, який вони мавпують, це індастріал хіба що в уявленні середньостатистичного ПТУ-шника. Раджу учасникам послухати Nine Inch Nails, Coil, Einstürzende Neubauten і після цього чесно назвати свій стиль як folk dance metal, folk rammstein wannabe чи щось таке.

Але разом з тим, я щиро дякую музикантам за виконання «Кров тікає» та «Відріж», хоч вони й не підпадають під їх нову конценпцію. Це був воістину ковток свіжого карпатського вітру, органічне продовження навколишніх краєвидів, які тоді ще не встигла сховати ніч.

Аркона

© Фото Bokeh.com.ua
Аркона у своєму репертуарі. Хто бачив один виступ, той бачив всі. Білокура бестія Маша, лисяча шкура, гой-славянє! Кажу без особливого захвату, бо просто не відчуваю захвату від їх творчості. Хочеться лиш висловити своє «фе» щодо того, що Маша Архіпова, яка так завзято говорить зі сцени про «братьев-славян», не може вивчити і слова братньо-слов’янською мовою, і замість «Слава Україні!», неодноразово кричала «Слава Украіна!». Хай би вже «слава Украине», а то ні вашим, ні нашим. Ще п’яному клоуну Наттефросту можна пробачити таке, але браття-то славянє могли б і трошечки постаратись або ж і зовсім не ганьбитись. Тут ще можна згадати «за туманам нічєво не відна», «та й з табою на рушнічєк стану» та інший Азаров-стайл з пісні «Туман яром», яку, треба віддати належне Арконі, на цьому фестивалі вони посоромились виконувати.

Tyr

Нічого хорошого про них сказати не можу, бо не фанат хеві-металу. Зате можу сказати погане. Вони сосуть. Не просто сосуть, а цілеспрямовано відсмоктують у антіфа. Для людей, далеких від цих тем, пояснюю, що під назвою «антифашизм» криється зовсім не те, що спадає на думку з самої назви. Тут як з комуністами, які живуть в хоромах та експлуатують пролетарів, чи як з демократами, які не виконують волю народу, а маніпулюють масами. Словом, в кращих традиціях світової політики.

Антіфа підтримують ідеї толерантності та мультикультуралізму, які ведуть до загибелі (якщо ще не привели) Європу та клеймлять «фашизмом» здоровий націоналізм та будь-який патріотизм, які могли б дати білій Європі шанс на збереження національних ідентичностей. Вони руйнують підвалини інституту сім’ї, підтримуючи гей-паради та одностатеві шлюби. І зокрема вони нападають на pagan metal за так званий «фашизм», який у їхньому розумінні виражається у використанні рун та свастик та оспівуванні древніх богів та власних предків. Щоб далеко не ходити, можна згадати напад антіфа на гурт Крода у Польщі. В Європі рідко який паган-концерт відбувається без протестів антіфи.

І що роблять перці з Tyr? Вони виправдовуються перед шизофреніками, відхрещуючись від фашизму, пояснюють і так всім очевидні речі про непричетність рун та свастик до Гітлера. Та навіть записують та виконують на концертах антіфа-гімн «Shadow of the Swastika». Хоч я й не великий фанат Гітлера та Третього Райху, але під цю пісню я дико кидав зіги та кричав «хайль гітлер» і тикав середній палець. Навряд чи хтось помітив мій протест, але я почувався так, ніби зробив світ трошечки кращим.

Хай би сиділи на своїх Фарерських островах та різали раз в рік дельфінів калдеронських, чи як їх там, на жах всім користувачам соціальних мереж. Бо вони, як і сумнозвісна різанина нещасних дельфінів, ганьба Європи.

Депресивний Харків

Спілкуючись з харків’янами, з якими жив у садибі, і пригадуючи попередній досвід спілкування з жителями цього міста (в усіх випадках вибірка здійснювалась лише по блек-метал тусовці), а також єдиний свій візит у Харків на фестиваль Коловорот в 2007 році, я дійшов деяких висновків про Східну столицю. Мені здається, що це дуже і дуже депресивне місто. Але не депресивне напоказ як Xasthur чи, до прикладу, Silencer, а істинно-депресивне як Бутырка чи Лесоповал. І тому там навіть в право-блекметалічній тусовці ти або стаєш гоповатим прихильником примату фізичної сили, або ж опускаєшся в низ соціальної ієрархії. Бути книголюбом-інтелектуалом і при цьому мати авторитет у колективі Харків не дозволяє. Тому харків’яни по-чорному п’ють, грубіянять, матюкаються та поводяться безпричинно агресивно.

Ще раз наголошую, що це суто суб’єктивне враження. Можливо, з точки зору харків’ян, автору таких роздумів варто натовкти худу очкасту пику, тож маю зазначити, що пика моя ні худа, ні очкаста, і я до того ж ні в якому разі не намагаюсь грати розумника чи якось тонко глузувати з них. Я не глузую, я справді так думаю.

Сила релігійного переконання

Західна Україна славиться своєю релігійністю. В кожному селі по кілька церков. Як сказав товариш по дорозі додому, краще б вони розібрали ці церкви та зробили з них дороги. Люди ходять до церкви, дотримуються посту, а вітаються словами: «Слава Йсу!» та «Дай боже щистя!».

Образ Пр. Бцы. Рсмх.
Біля в’їзду в Захар Беркут підходимо до лавки з місцевими сувенірами. Продавці з гумором вихваляють різні брязкальця, магніти на холодильник та інший товар. Продавчиня помічає, що я дивлюсь на одну з ікон. Не вперше бачу цей тип ікони і завжди заворожуюсь нею як одним з найбезглуздіших витворів богомазання — діва Марія тримає у схрещених руках по три довгих тонких кинджали таким чином, що вона нагадує Росомаху з марвелівських Людей Ікс, а один кинждал звисає посередині від долонь до низу картини.

    — Беріть ікону, діву Марію семистрільну. — каже мені.
    — Там у неї не стріли, а кинджали якісь, чи мечі. — відповідаю.
    — Ні-ні. — поблажливо-повчальним тоном. — Це діва Марія з сімома стрілами. Повісите в хаті, буде добрий оберіг.
    — Та точно ж не стріли, навіть не схоже. — наполягаю я, бачачи, що така настирність не образить жінку, тим паче, що ми вже дещо купили в неї, а отже розмова для неї не марна.
    — Ну це ви так бачите просто… — все тим же менторським тоном. — Але це стріли, так батюшка каже.

Ось тобі і сила віри. Мабуть так і воду в вино можна перетворити.

Різні фото

Скромна Волосянківська сільська школа
Хіміотраси свідчать про активність окупаційних
сил рептилоїдів у регіоні
А ось і самі рептилоїди
Переговори з представником окупаційних сил
Штучне озеро біля с.Хащованя
На вершині г.Високий Верх сила земного тяжіння менша,
тож автор зміг виконати нескладний акробатичний етюд
Мати-Земля частує своїх дітей брусницями

…і ожиною
Кемпінг з висоти орлиного польоту та вид на с.Славсько
та навколишні гори та ліси

10 коментарів:

  1. якийсь дивний огляд фестивалю... складаеться враження що автор сноб або інфінтильній хлопчик 15-ти років

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Скоріше сноб. І у вас помилки в словах «складається» та «інфантильний» (можливо також невірне розуміння цього терміну), а також проблеми з пунктуацією. Це я щоб проілюструвати вашу першу здогадку.

      Щиро ваш, автор.

      Видалити
    2. ололо, Ви, часом там не були? Хотілось би почерпнути Ваших переживань

      Видалити
  2. Гарно написано. Довелось перелопатити половину інтернету, коли почув, шо любий Тілюшка помер ).

    І фото гарні! )

    ВідповістиВидалити
  3. Через ряд зальотів Глобал Промоушн, свідомо проігнорував фестиваль.
    А звіт чудовий. З цікавістю прочитав.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую! До речі, не вперше чую таку думку про зальоти, але ми якраз проігнорували всі застереження і поїхали, про що й не шкодуємо. Організація була на висоті.

      Видалити
    2. Я на Фростері слідкував за протіканням усіх біляфестивальних подій як до, так і після дійства. Радий що все вдалося. Можливо на наступному і я буду присутнім.

      Видалити
  4. Відповіді
    1. Чудовий звіт! Я, на жаль, там не був, але приємно було все перечитати, та ще й глянути ряд цікавих фото, в додаток до звіту.

      Видалити
    2. Дякую! Будемо сподіватись, наступного року ще буде така можливість.

      Видалити