Дмитро Донцов. «Дух Росії»

У нарисі «Дух Росії» ідеолог українського націоналізму Дмитро Іванович Донцов розмірковує над менталітетом російського народу.

Ось деякі провідні тези твору. Росіяни — це темна орда, що хоче загнати у темряву свого гніту Європу та решту світу. Впродовж всієї історії у московітів колектив пригнічував індивідуальність; бездумний ентузіазм заохочувався, а розумна ініціатива каралась. Росіянин не любить працювати, якщо над ним не стоїть ніхто з нагайкою, не любить відповідальності, не поважає чужу власність. Головна зброя Росії — це численність та бездумність її населення.

Сучасний російський націоналіст, який так любить брататись з українцями на підставі наявності спільного ворога — комуністів, звісно ж не погодиться з такими твердженнями і мабуть скаже, що це слова сіоніста-провокатора, який хоче посварити два братніх слов’янських народи. Але свої висновки Донцов ґрунтує виключно на російській історії та словах російських митців, політиків та мислителів. І застерігає нас від небезпечної дружби з північним сусідом. Бо завжди міфом про воз’єднання братніх народів Росія виправдовувала окупацію, грабунки та терор України. Щоразу, коли українські правителі вірили у дружність Росії, Україна в результаті опинялась у рабстві.

Тому Донцов у цій праці не розпалює міжнаціональну ворожнечу, а скоріше намагається розплющити очі на загарбницькі наміри Росії. В будь-якому разі, причиною ненависті до Росії є не чиїсь слова про неї, а її дії, хоч звісно ж, «розпалюванням» будуть називати саме правду про ці дії.

Дивним видається те, що хоч книга і видана в 1960-х роках у Німеччині німецькою мовою, тобто орієнтована в першу чергу на німців, в другу чергу на інших європейців, а на українців лише опосередковано — в силу інтересу українців до творчості Донцова взагалі, при цьому в ній ні словом не згадується DDR — здавалось би найочевидніший для тогочасного Заходу доказ загрози Росії. Хоча, можливо ця тема була настільки на слуху, що не було потреби її згадувати взайве, а натомість Дмитро Іванович відчув потребу пояснити суть процесів на інших епізодах з історії Росії та на цитатах з її інтелектуальної еліти.

Пам’ятні цитати

Зважаючи на стиль письма Дмитра Донцова та влучність його висловлювань, на цитати можна поділити чи не весь нарис, але один абзац запам’ятався мені особливо:

Тому для середнього європейця настільки важко звикнути до співжиття з росіянином, навіть найцивілізованішим: цей останній позичає книгу і не повертає її, заходить, не стукаючи, до чужої кімнати, порожньою балаканиною заважає людині у важливій роботі, відкриває не йому адресовані листи і не вбачає в цьому нічого поганого, дозволяє собі при першій зустрічі немислимі фамільярності і не може надивуватися зі «стриманості» та «лицемірності» європейця, який, зі свого боку, залюбки відмовився б від поцілунків росіян напідпитку, як і від усіх інших виявів «великодушної» вдачі, та вимагає, на противагу до цього, ретельного виконання взятих зобов’язань.

Зараз ці слова можна застосувати не лише до росіян, але і до всіх homo sovieticus, в тому числі й до багатьох українців, на жаль.

Про видання

Обкладинка видання 2011 р.

Твори Дмитра Донцова написані складною, я би сказав, галичансько-інтелігентською мовою, помережаною ще й франзуцькими та німецькими виразами, що робить їх дещо важкими для сприйняття. Але завдяки тому, що «Дух Росії» був написаний німецькою, ми тепер маємо можливість читати цю працю в перекладі на сучасну українську літературну мову, не відволікаючись на відгадування значення невідомих слів. Але говорячи саме про це видання 2011 року “Української видавничої спілки ім. Ю.Липи” з перекладом Володимира Вишинського та Івана Зимомрі, тут є інший негативний момент, який заважає сприйняттю написаного. Чи не на кожній сторінці є жорсткі переноси у словах посеред рядка, трохи рідше але все одно досить часто механічні опечатки. Іншомовні назви та цитати передруковані аби як, часто з опечатками, діакритичні знаки та спеціальні символи, як то німецька Eszett (ß) повністю ігноруються. Ріже око замалий абзацний відступ. Замість прийнятого в типографській справі знаку апострофа ʼ (U+02BC) використовується звичайний ASCII-апостроф ' (U+0027), замість одного з допустимих варіантів наборів парних лапок використовуються програмувальні лапки ". Загалом типографіка справляє враження шкільного реферату.

Я надіслав електронного листа зі своїми зауваженнями на адресу «Іделогічно-наукового центру ім. Д. Донцова», голова якого Олег Баган є редактором-упорядником цього видання, сподіваючись, що помилки виправлять у наступному тиражі, якщо такий буде. Відповіді, на жаль, не отримав.

Є ще переклад Валентина Стецюка для сайту Мислене Древо, доступний у електронному вигляді там же. Тут перекладач дещо старанніше віднісся до іншомовних назв та цитат, а російські джерела перекладав не з німецького варіанту Донцова, а по можливості шукав оригінальні твори. На предмет опечаток я не вичитував, тому складно судити чи кращий цей переклад в такому плані.

Де взяти

• Замовити з сайту dontsov.info;
• Замовити на Yakaboo.ua;
• Читати на сайті Мислене Древо;
• Скачати на сайті Чтиво: переклад І. Зимомрі та В. Вишинського, переклад В. Стецюка;