неділю, 8 липня 2012 р.

Роберт Гайнлайн. «Чужинець у чужій країні»

В дитинстві та юнацтві, коли я полюбив американську наукову фантастику, я вважав Роберта Гайнлайна своїм улюбленим фантастом і читав усе, що міг знайти з його творів. Спершу була повість «Сироти неба», відома як «Пасинки Всесвіту», у одноіменному збірнику американської фантастики в російському перекладі з серії «Икар», потім, здебільшого завдяки сільській бібліотеці, були прочитані «Час зірок», «Тунель в небі», «Маю скафандр, готовий подорожувати», «Марсіанка Подкейн», «Астронавт Джонс» та деякі інші. Та і зараз Гайнлайн залишається одним із моїх улюблених письменників, от тільки сама наукова фантастика відійшла для мене на другий план і стала свого роду відпочинком від основного читання.

Тож тепер, коли мій вибір не диктується фондом бібліотеки чи наявністю перекладу, я вже не можу читати все підряд, тому вирішив читати його твори в порядку популярності. А одним з найпопулярніших творів, який у багатьох рейтингах стоїть на першому місці, є «Чужинець у чужій країні» (Stranger in a Strange Land). Ця книга настільки популярна, що вона дала початок новій релігії. Втім, не така вже й велика штука сьогодні заснувати свою релігію, але сам факт про щось та й говорить.

Сюжет книги — варіація на тему «Книги Джунглів» Ред’ярда Кіплінга чи скоріше «Тарзана» Едгара Райза Берроуза, де людську дитину виховали не тварини, а іншопланетяни. Головний герой, Валентайн Майкл Сміт, народжений та осиротілий на Марсі, вже у зрілому віці прибуває на Землю і проходить складний процес інтеграції в людське суспільство. Його положення ускладнюється тим, що опинившись на Землі, він стає власником величезного статку, успадкованого від його батьків, а крім того, ще й юридично одноосібним господарем планети Марс. Перша половина книги майже повністю присвячена вирішенню цих юридичних моментів та боротьбі з владою, яка радше б бачила Людину з Марсу у могилі, ніж дозволила йому стати одним з найвпливовіших людей на планеті та царем Марсу.

Головний герой володіє надзвичайними здібностями: телекінезом, телепатією, повним контролем над власним організмом, феноменальною пам’яттю, які для нього не є чимось надзвичайним, бо він був вихований в цивілізації, що пішла шляхом розвитку можливостей організму, а не технологій. Оскільки я загалом небайдужий до ідеї Надлюдини, але не в контексті американських коміксів про супергероїв, а в роздумах про подальшу еволюцію сучасної людини, то для мене цей елемент є найбільшим плюсом твору. Хочеться вірити, що людина не зупиниться на щаблі Homo Sapiens і в майбутньому зможе взаємодіяти з матеріальним світом силою думки. Нехай це наївно, але хто сказав що мрії не можуть бути наївними?

Крім цього, мені дуже подобається те, як вивчення марсіанської мови відкриває у людей всі ці здібності. Це дуже заманлива ідея, оскільки вона робить шлях від людини до Надлюдини таким близьким, що мимоволі намагаєшся уявити, як мова може описувати неіснуючі категорії, мислення якими дозволить тобі виходити з тіла, зупиняти серце, читати думки тощо. Це щось із розряду «уявити колір поза видимим спектром». На жаль, протилежна задача, тобто обмеження мислення шляхом виключення з мови існуючих слів та категорій, набагато реальніша — цю тему добре розвинув Джордж Орвел в «1984» з його новомовою, двоєдумством та думкозлочинами. Залишається радіти, що наш Старший Брат поки що обмежується лише підміною понять, з якою хоч і важко боротись, але все ж легше, ніж вирватися з полону відсутності понять та категорій. Хоча, повертаючись до роздумів над твором, для носія марсіанської культури наш спосіб мислення є ніщо інше, як такий полон.

Втім, і мінусів в книзі достатньо, тому тільки заради роздумів про Надлюдину його читати не варто, тут ліпше почитати Олеся Бердника — ось де справжня медитація на пост-людство без всяких відволікаючих факторів.

Що ж до мінусів, які змушують мене дивуватись, чому ця книга на перших місцях у рейтингах, то тут варто виділити вже згадану юридично-політичну тяганину, багато сексу та обговорення стосунків (хоч для когось це і плюс — можливо звідси високі позиції у рейтингах?), пропаганда вживання спиртного — герої раз по раз смакують алкогольні вироби. Що ж, можливо я забагато вимагаю від письменника, далекого від тверезницьких поглядів, і він зображує нормальну (на його думку) поведінку дорослих людей і пропагандою алкоголізму це називати не варто. Але от «вільне кохання» навіть для Америки ніколи не було суспільною нормою, і таке привабливе зображення його у цій книзі на пропаганду вже потягне, як на мене. Словом, ці моменти роблять роман нерекомендованим для читання дитячою та юнацькою аудиторією, як і будь-ким з несформованим світоглядом. Хоча я особисто читав в дитинстві та юнацтві і гидкіші книги, але тоді я був настроєний на читання літературного сміття, але від Роберта Гайнлайна такого не очікуєш. Можливо, я перебільшую через те, що автор не виправдав моїх сподівань і замість того, щоб показати стрибок людства до нових висот, він зображує комуну полігамних хіпі-нудистів під проводом стереотипного проповідника-продавця-потриманих-машин, яким став Майк (хоча, справедливості ради варто зазначити, що згодом пояснюється, для чого була потрібна така ширма).

Хоч у книзі і не вказуються роки, в які відбуваються описані події (орієнтовно можна сказати, що це перша половина 21-го століття), це не заважає їй бути дещо «простроченою». З такого, що одразу впадає у вічі — це придатність Марсу для життя людини без скафандра, що з огляду на сучасні знання видається безглуздим. Описані футуристичні технології теж не всі гармоніюють з сучасністю (нашою, а не автора книги), але тут нічого критичного так з ходу назвати не можу.

Окреме місце у творі відводиться релігії. Як вже було сказано, книга навіть породила нову релігію, засновану на марсіанському світогляді головного героя. Роберт Гайнлайн добряче пройшовся по християнству, його відгалуженнях та подібних релігіях, заснованих на виключності їх вірян та єдиноістинності. Розвиваючи ідею таких релігій, він довів їх до абсурду на прикладі вигаданої ним гедоністичної церкви Фостера, в храмах якої працюють бари, ігрові та торгові автомати, а проповіді — велелюдні шоу з танцями та співами (хоча, це мало чим відрізняється від деяких сучасних американських церков). Але знаючи, що адептам таких церков важко щось пояснити, бо вони так вірять у свою виключність (мовляв, о так, це очевидно якась секта, але у нас-то в церкві такого не робиться, — ми-то справді спасемося), автор не обмежується доведенням до абсурду, а вдається до важкої артилерії — препарування Старого Завіту в дусі Лео Таксіля. Устами доктора Джубаїла Гершоу (Jubal Harshaw), прототипом якого, як я здогадуюсь, є сам Гайнлайн, він показує абсурдність біблії на прикладі декількох історій: Лота, який пропонує двох своїх незайманих дочок на поталу лютуючій юрбі, щоб вони не вламувались до його дому (Буття 19:8); безглуздої божої розправи над Лотовою жінкою при руйнуванні Содому та Гомори (Буття 19:26); Єнисея, який іменем бога прокляв юрбу дітей, які сміялись з його лисини, і бог наслав ведмедів, які розірвали на клапті 42 дитини (2 Царів 2:23-24). Далі Джубаїл радить своїй шокованій співрозмовниці почитати біблію, чого вона, як і більшість християн, не робила, але свято вірила у непорочність «слова божого» та своєї церкви. Але герой наводить ці приклади не для того, щоб виставити християнство в поганому світлі перед іншими релігіями, а лиш для того, щоб довести, що всі вони по суті однакові, принаймні ті, які твердять про свою єдинообраність.

Але зрештою доктор визнає, що це ще не привід стверджувати, що якась конкретна віра є хибною. Тому що немає способу спростувати істинність однієї з релігій, доки не знайдена та, що по-справжньому істинна.

Велику частину тексту книги складають роздуми та філософські розмови Джубаїла. Він, як філософ, на все має власну думку, не завжди очевидну для його оточення, і охоче та розгорнуто пояснює свою точку зору. Добре це, чи погано, однозначно не скажеш, але особисто мені не завжди хотілось знати його думки, і часом здавалось, що їх там аж надто багато.

Підбиваючи підсумок, враження від книги не найкращі — хоч сама ідея хороша, але декорації, в яких вона втілюється, захвату не викликають.

Короткий переказ

Увага! Ознайомлення з коротким переказом до прочитання твору може зіпсувати вам читання, розкривши несподівані повороти сюжету чи інтриги. Крім того, переказ може здатись вам безглуздим через те, що занадто вже він короткий і я упустив багато важливих деталей.
Показати
Учасники першої земної експедиції на Марс гинуть невдовзі після висадки, встигнувши виявити, що на Марсі є цивілізація. Там залишається дитина, народжена під час експедиції — Валентайн Майкл Сміт. Друга експедиція, прибувши через 20 років, повертає Майкла на Землю. Йому доводиться довго пристосовуватись до земної сили тяжіння, а також вчити людську мову. Багато часу від проводить у стані трансу, майже зупиняючи процеси життєдіяльності. В такому трансі він осмислює отриману інформацію. Його тримають у лікарні. Згодом з’ясовується, що влада зацікавлена у тому, щоб Людина з Марса ніколи не вийшла на волю, оскільки він, завдяки юридичному прецеденту, за земними законами вважається одноосібним власником планети Марс, а також володіє величезними статками та активами, успадкованими від біологічних батьків та опікунів з експедиції. Це все робить його людиною настільки впливовою, що він зможе диктувати свої умови державам.

Ним цікавиться відомий журналіст Бен Кекстон, і за допомогою своєї подруги Джил Бордмен, яка працює медсестрою у лікарні, де тримають Людину з Марса, записує розмову Майка з главою Федерації (світового союзу держав). Вони з’ясовують, що Генеральний секретар Дуглас хотів змусити Майка підписати папери, щоб відібрати у нього його статки.

Джил вдається вивести Майка з лікарні, вони переховуються в квартирі у Бена, який на той час зник, очевидно, через те, що хотів викрити, що влада насильно утримує Людину з Марса і хоче позбавити його його законної власності. У квартиру вривається штурмовий загін, який мав повернути Майка, але Майк силою думки вбиває їх, ніби розчинивши в повітрі.

Далі вони переховуються в маєтку доктора Джубаїла Гершоу — філософа та популярного письменника, друга Бена Кекстона. Там Майк продовжує адаптовуватись до людського суспільства, яке кардинально відрізняється від марсіанського. Марсіанська культура — колективна, де немає місця індивідуалізму, і зокрема відсутнє поняття злочину, а також канібалізм вважається нормою і важливим ритуалом. Марсіани — безстатеві істоти. Їхній біогенез проходить у різних фізичних формах, подібно до комах. Після смерті фізичної оболонки марсіанин стає Старійшиною — безтілесним духом. Старійшини керують суспільством. Оскільки марсіани по суті безсмертні, то до смерті фізичного тіла вони ставляться як до чергово етапу життєвого розвитку і Майк довго не може зрозуміти людське ставлення до смерті. У доктора Майк вдосконалює свою мову та поглиблює знання, читаючи книги з бібліотеки. Джубаїл досліджує здібності Майка, виявляє, що окрім вміння входити в транс та розчиняти предмети в повітрі, той ще володіє телекінезом.

Бен Кекстон увесь цей час відсутній, і ніякі спроби знайти його не вдаються. Влада замовчує зникнення Людини з Марса і для публічних появ заміняє його двійником. Згодом вони виходять на слід, і намагаються штурмувати маєток Гершоу. Штурмовики повторюють долю своїх попередників. Джубаїл збирається вирішити проблему шляхом переговорів. Скликається зустріч глав держав та найвпливовіших людей, на якій Майк виступає представником планети Марс. Однією з умов переговорів від імені Майка висувається вимога знайти журналіста Бена Кекстона. Як виявилось, його весь цей час тримали під впливом наркотиків і він нічого не пам’ятає зі свого зникнення. Під керівництвом Джубаїла Майк відмовляється від права власності на Марс, оскільки планета заселена розумними істотами, а розпорядником всіма своїми активами з необмеженими правами призначає Генерального секретаря Дугласа. Такий хід нівелює зацікавленість Федерації у обмеженні свободи Майка, і одночасно не позбавляє його власності.

Джубаїл, Майк та компанія на запрошення одного з сенаторів відвідують службу в головному храмі церкви Фостера — нової всесвітньої релігії, заснованій на християнстві. Ця цекрва — дуже впливова та глибоко комерційна структура. Глава церкви верховний єпископ Дігбі хоче завербувати Майка до церкви. Вони опиняються наодинці і, як стає зрозуміло згодом, Майк вбиває Дігбі, але цей факт не розголошується, а посаду Верховного єпископа займає його заступник Шорт.

Майк та Джил ще деякий час живуть у Джубаїла, а потім вирушають у подорож країною. Деякий час вони працюють у мандрівному карнавалі, де Майк показує фокуси за допомогою своїх здібностей. Майк довго намагається зрозуміти людську психологію, зокрема концепцію гумору та сміху і зрештою йому це вдається, коли він усвідомлює, що люди сміються завжди, коли комусь погано. Джил ця думка здається нелогічною, але вона, на свій подив, не може привести доказів протилежного.

Згодом Майк засновує свою Церкву Всіх Світів, в якій навчає людей марсіанської мови, з вивченням якої відкриваються всі ті здібності, якими володіє Майк. Марсіанська мова кардинально відрізняється від всіх земних мов: у ній відсутні деякі поняття, але разом з тим присутні такі категорії, які неможливо описати людською мовою і володіння якими відкриває нові можливості. Вони набирають достатньо послідовників, щоб викликати занепокоєння у керівників церкви Фостера, і верховний єпископ Шорт проголошує Майка Антихристом та натравлює на нього своїх силовиків. Майка кілька разів ув’язнюють, але ніхто не в силі завадити йому вийти з будь-якої в’язниці. З останнього ув’язнення він виходить, попутно звільнивши всіх інших в’язнів. Їхню церкву, «гніздо», де общиною жили послідовники Майка, підпалюють фостеріти, але ніхто не страждає у пожежі, бо Майк телепортує всіх у інше місце.

Комуна перебирається у куплений Майком готель. Вони займаються написанням марсіанських словників. Майк та Джил займаються очищенням міста від поганих людей, маючи можливість на відстані читати думки кожної людини та миттєво позбуватись цих людей. Майкл дізнається, що увесь час він був «очима» марсіанських Старійшин, і що вони розглядають можливість знищення Землі, як до того знищили заселену планету, на місці якої тепер пояс астероїдів. Він зізнається у цьому Джубаїлу, а також висловлює сумніви у можливості перевиховання землян на новий лад, але той заспокоює його, кажучи, що для всього ще є достатньо часу.

Під готелем збирається роззлючена юрба фостерітів, злість яких підігрівається медіа, ведеться телетрансляція. До цього часу у готелі панувала атмосфера очікування чогось великого, і Майк розуміє, коли настає цей момент. Він виходить до натовпу, починає проповідувати їм своє вчення. Його закидують камінням та обстрілюють з рушниці, але він продовжує говорити, доки не помирає. Його тіло обливають бензином та спалюють.

В готелі послідовники Майка спостерігали трансляцію розправи над ним, але засмученим з того був тільки Джубаїл — всі інші захоплювались побаченим. Джубаїл прощається з усіма, іде до себе в номер та приймає смертельну дозу ліків. Але дух Майка рятує його від смерті, кажучи, що час того ще не настав. Джубаїл переймає настрій інших стосовно фізичної сметрі Майка і вони сплановують подальший розвиток вчення.

2 коментарі:

  1. Щодо іншопланетного впливу, надможливостей, намаганні змінити людей на краще, чи знищення, згадався недавно переглянутий фільм (який власне рекомендую до ознайомлення) Лопушанського "Гадкие лебеди": http://www.kinopoisk.ru/film/197352/

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Пам’ятаю, ти мені давно радив, але він так і лежить скачаний-небачений — рідко дивлюсь кіно, але раз вже вдруге про нього кажеш, то обов’язково подивлюсь.

      Видалити