Слова: дитячий, по-дитячому зустрічаються майже на кожній другій сторінці цього невеликого оповідання. Вони використовуються як в позитивному значенні, позначаючи наївність та відкритість головної героїні, так і в поблажливо-негативному — для оцінки стану сучасного людства та його науки, таким чином автор не засуджує людство, а висловлює надію, що колись воно подорослішає.
Твір, незважаючи на невеликий об’єм, писався з 1967 по 1989 рік. І дуже тішить те, що автор таки дочекався того часу, коли в совєтській літературі впаде диктатура соцреалізму і йому не потрібно буде писати про КПСС, класову боротьбу та оспівувати комуністичний лад. Тому не бачимо у цьому оповіданні й згадки про комунізм та союз, хоч дія й відбувається в Україні, приблизно в той час, коли згідно лінії партії мало настати «світле майбутнє».
Дещо розчаровує повна відсутність опису процесу космічних польотів та будь-яких інших технічних деталей. Ось Віола злітає з космодрому, а ось одразу вона біля комети, наче до неї було летіти три хвилини. Технічній стороні питання автор зовсім не приділяє уваги. Згадуються лишень якісь атомні двигуни. Але з відсутністю описів футуристичної техніки доводиться миритись, тому що твір не про те. Олесь Бердник не тратить час та зусилля на фантазування про техніку майбутнього тільки для того, щоб його вигадки здавались смішними вже через 20 років. Бо навіть ті фантасти, які випередили свій час та передбачили якісь наукові відкриття чи технічні витвори, у чомусь іншому часто дуже сильно прогадують. Тут тобі штурмани зорельотів, які розраховують траекторії польоту на логарифмічних лінійках, і комп’ютери майбутнього, в яких носієм інформації є перфострічка, і фантазії про життя на Марсі, Венері та Меркурії... Тому автор завбачливо описує лише те, що ніколи не застаріє — людське прагнення до пізнання та саморозвитку, віру у незбагненне та бажання до нього доторкнутись.
Тут можна провести паралелі та водночас протиставити цей твір повісті Артура Кларка «2001: Космічна Одісея». Що в одному, що в іншому, герої летять крізь космос до загадкового об’єкту, і в кінці подорожі їх очікує прозріння, яке втім для решти людства загадки не розкриває. З іншого боку, Артур Кларк зосереджується більше саме на технічних деталях, і треба сказати, що йому майже точно вдалось не прогадати з прогнозами та не виглядати смішним у 2001 році. Олесь Бердник же заглиблюється у роздуми, переживання та мрії головної героїні, та ще й додає прекрасну історію кохання.
Один момент у творі змусив мене ще більше полюбити Олеся Бердника. Для когось іншого він би може нічого не означав, але для мене це було дуже важливо. Будучи активним прихильником тверезого способу життя, я дещо засмучуюсь, коли бачу, що те чи ті, хто мені подобаються, якось пов’язані з алкоголем. Коли у фільмі чи книзі, які мені подобаються, п’ють спиртне, або бачу як заливаються пивом на концертах улюблені музиканти, я внутрішньо намагаюсь шукати їм якесь виправдання такої слабкості. Митці, що з них взяти... Ось і тут, прочитавши, як молоді вчені святкують з шампанським прихід в колектив Віоли, я напружився: ну от, і він туди ж. Але як же я радий був прочитати наступні слова Віоли:
— Я… не п’ю, — жалібно сказала вона, по-дитячому моргаючи віями. — Зовсім не п’ю. А ви… навіщо ви п’єте?
Хлопці й дівчата перезиралися. Іван захихикав. Віола оглянула всіх, глибоко зітхнула.
— Пробачте, мої нові друзі. — її голос сповнився дивною силою переконливості. — Пробачте, але я все скажу відверто. Ви мені повідомили свій девіз: “Ми з тобою однієї зоряної крові!” Це прекрасно. Тільки що ж означає ота зоряна кров? Чим вона буде відрізнятися від крові тих, котрі не просихають від алкогольної отрути? Всі ми на такому дивовижному шляху. Зоряна стежина пошуку — що може бути прекрасніше? І раптом — оце… Так, як і сотні років тому. Люди витирають навіть вікна своєї кімнати, а ми… заливаємо гидотою вікна власної душі. Чому ми тут? Чому не дивимось тепер на зорі? Хто справді зоряної крові, той зрозуміє мої почуття…
Приємно зустрічати однодумців, особливо серед великих людей!
Де взяти*
- Замовити у збірці «Чаша Амріти» серії «Всесвіт Олеся Бердника» за контактною адресою оф. сайту або в-ва Смолоскип
- Замовити збірку «Вогняний вершник» 1989 року (крім оповідання туди включено роман «Зоряний Корсар») на Alib.com.ua або Alib.ru.
- Скачати в електронному вигляді з сайту «Чтиво».
* посилання ніким не проплачені і розміщені лише для зручності читачів як знак доброї волі
Короткий переказ
Увага! Ознайомлення з коротким переказом до прочитання твору може зіпсувати вам читання, розкривши несподівані повороти сюжету чи інтриги. Вас попереджено!
У житті Івана та Надії стається дивна подія. Вони небезпідставно вважають, що в їхній доньці переродилась їхня загибла подруга Віола. Віола була космонавтом і загинула в космічній місії. Її коханий Віктор теж загинув, намагаючись її врятувати. Вони стали героями. І ось, невдовзі після загибелі Віоли, у молодого подружжя вчених народжується донька яку називають на честь Віоли, дуже схожа на неї зовні і, як стає зрозуміло з часом, характером. Крім того, маленька Віола виявляє такі знання, які змушують її батьків всерйоз думати про реінкарнацію. У пам’ятнику героям Віолі та Вікторові вона впізнає як себе так і Віктора. Батьки вирішують відвезти її в рідне село подруги, де ще живе її старенька мати, і Віола впізнає і село, і стару матір, що остаточно утверджує її батьків у здогадках.
Повертаючись назад у часі, дізнаємось історію Віоли. Вона виросла в селі, потім здобула диплом астрофізика та отримала роботу у обсерваторії науково-дослідного інституту. Там вона знайомиться та дружиться з молодими колегами: Іваном, Надією та Віктором. Вони святкують знайомство у ресторані. Нові друзі кепкують із Віолиного романтичного підходу до науки. Залишившись наодинці з нею, Віктор цілує її, на що обурена Віола дає йому ляпаса. Засмучений Віктор покидає інститут та влаштовується у центр космічних польотів, готується стати космонавтом.
Віола відкриває нову комету, яка має пролетіти повз Землю. Вона ініціює пілотований політ до комети з метою її дослідження. Сама ж зголошується бути пілотом. Друзям вона висловлює теорію, що ця комета — штучного походження, створена позаземним розумом. Зустрівшись у Космоцентрі з Віктором, Віола зізнається йому, що вона планує порушити план польоту і висадитись на кометі, щоб ближче дослідити її, хоч це й відріже їй шлях до повернення. Віктор намагається її відмовити. Згодом вони зізнаються одне одному в коханні.
Віола летить до комети та здійснює свій намір. Зв’язок з нею обривається. Віктор готується до польоту на Марс, але однієї ночі йому сниться Віола та таємничий голос, який каже, що вона «за гранню мислимого». Віктор вирішує теж летіти до комети, і командування схвалює його рішення. Долітаючи до комети, він встигає передати на Землю повідомлення, що комета є штучним космічним кораблем. Наблизившись ще ближче, Віктор втрачає свідомість. Отямлюється на галявині, гадаючи, що це сон. Біля нього Віола, яка теж не знає, як вони там опинились. Вони відзначають ілюзорність навколишнього середовища. Коли Віктор хоче обійняти Віолу, раптово з’являється блискавка, земля під ними розверзається, вони опиняються на різних боках глибокого урвища. Віктор довго намагається добратись до Віоли, змагається зі стихією та марою. Нарешті вони воз’єднуються і стихія вщухає.
Вони зустрічають Людину, яка пояснює все, що з ними відбулося. Вони опинилися на планеті однієї з зірок сузір’я Оріона, покинувши фізичні оболонки. Стихія, що намагалась їх розлучити тут була випробуванням духу, яке вони успішно пройшли. Людина розповідає про свою цивілізацію, яка розвинулась настільки, що вони живуть вічно без фізичних тіл та взаємодіють із навколишнім світом силою думки. Тепер Віктор та Віола стали одними з них. Але вони виявляють бажання повернутись на Землю, щоб нести знання своїм людям. Людина погоджується відправити їх назад, але їм для цього потрібно переродитись заново на Землі.
В цей момент у Надії та Івана народжується донька, яку називають Віолою.
Повертаючись назад у часі, дізнаємось історію Віоли. Вона виросла в селі, потім здобула диплом астрофізика та отримала роботу у обсерваторії науково-дослідного інституту. Там вона знайомиться та дружиться з молодими колегами: Іваном, Надією та Віктором. Вони святкують знайомство у ресторані. Нові друзі кепкують із Віолиного романтичного підходу до науки. Залишившись наодинці з нею, Віктор цілує її, на що обурена Віола дає йому ляпаса. Засмучений Віктор покидає інститут та влаштовується у центр космічних польотів, готується стати космонавтом.
Віола відкриває нову комету, яка має пролетіти повз Землю. Вона ініціює пілотований політ до комети з метою її дослідження. Сама ж зголошується бути пілотом. Друзям вона висловлює теорію, що ця комета — штучного походження, створена позаземним розумом. Зустрівшись у Космоцентрі з Віктором, Віола зізнається йому, що вона планує порушити план польоту і висадитись на кометі, щоб ближче дослідити її, хоч це й відріже їй шлях до повернення. Віктор намагається її відмовити. Згодом вони зізнаються одне одному в коханні.
Віола летить до комети та здійснює свій намір. Зв’язок з нею обривається. Віктор готується до польоту на Марс, але однієї ночі йому сниться Віола та таємничий голос, який каже, що вона «за гранню мислимого». Віктор вирішує теж летіти до комети, і командування схвалює його рішення. Долітаючи до комети, він встигає передати на Землю повідомлення, що комета є штучним космічним кораблем. Наблизившись ще ближче, Віктор втрачає свідомість. Отямлюється на галявині, гадаючи, що це сон. Біля нього Віола, яка теж не знає, як вони там опинились. Вони відзначають ілюзорність навколишнього середовища. Коли Віктор хоче обійняти Віолу, раптово з’являється блискавка, земля під ними розверзається, вони опиняються на різних боках глибокого урвища. Віктор довго намагається добратись до Віоли, змагається зі стихією та марою. Нарешті вони воз’єднуються і стихія вщухає.
Вони зустрічають Людину, яка пояснює все, що з ними відбулося. Вони опинилися на планеті однієї з зірок сузір’я Оріона, покинувши фізичні оболонки. Стихія, що намагалась їх розлучити тут була випробуванням духу, яке вони успішно пройшли. Людина розповідає про свою цивілізацію, яка розвинулась настільки, що вони живуть вічно без фізичних тіл та взаємодіють із навколишнім світом силою думки. Тепер Віктор та Віола стали одними з них. Але вони виявляють бажання повернутись на Землю, щоб нести знання своїм людям. Людина погоджується відправити їх назад, але їм для цього потрібно переродитись заново на Землі.
В цей момент у Надії та Івана народжується донька, яку називають Віолою.
Немає коментарів:
Дописати коментар