Хоч автори різні та у всіх різний стиль, але все цікаво читати. Окрім хіба що спогадів «Полковника Боровця» про Казахстан, які мені видались аж надто ексцентричними. Щось у стилі «Зєльоного слоніка». Найсерйознішим автором з ватаги мені видається «Сотник Устим», він же Валерій Бобрович. У нього є своя книга спогадів про Абхазію, яку я дуже рекомендую — «Щоденник сотника Устима».
Про участь УНСО в Придністровському конфлікті рекомендую нещодавно видану та вже навіть перевидану книгу Валерія Пальчика «УНСО: Перший посвист куль».
До речі, про перевидання. Звісно дякую видавництву Залізний Тато за можливість почитати паперову версію книги, оригінальне видання якої давно стало раритетом. Але вони просто взяли відсканований текст оригінальної книги, прогнали його через OCR, типу ABBYY Fine Reader і переверстали, схоже навіть не читаючи. Тому майже на кожній сторінці є артефакти від розпізнавання — наприклад «воші» замість «вони», «приднісгровці», слова розбиті дефісами там, де був перенос тощо. Краще б вони зробили репринтне чи факсиміле видання. Принаймні можна було б читати без прокльонів. Відповідальність за теракт взяла на себе керівник проекту Ірина Голуб, цитую з Фейсбук: «Я налажала. І так, мені прикро, соромно і неприємно, але так часом буває, навіть коли дуже стараєшся.». Але схоже це не той випадок, коли стараєшся. Бо там достатньо було б один раз прочитати текст перед тим, як віддавати на друк.
Немає коментарів:
Дописати коментар