Станіслав Кульчицький. «Російська революція 1917 року: новий погляд»

Простому обивателю, як я, ім’я історика Станіслава Кульчицького знайоме з його публікацій в часописі «Український тиждень» та газеті «День». Це, та ще попередньо придбана та відкладена до спокійніших часів його трьохтомна праця «Червоний виклик», стало мотивом для ознайомлення з невеликою книжкою про російську революцію 1917 року.

Олівер Баллоу. «Остання людина Росії та боротьба за спасіння вмираючої нації»

Олівер Баллоу, який довгий час працював кореспондентом у Росії, за свою першу книгу про безчинства Росії на Кавказі отримував докори від знайомих росіян, що мовляв, книга занадто однобоко висвітлює конфлікти і з неї можна скласти хибне уявленя про російський народ як про варварів та бездушних садистів. У своє виправдання він вирішив написати книгу про те, що російський народ як ніхто інший постраждав від своєї злочинної влади. Іронія в тому, що ця праця вийшла ще більш «русофобською». (Що таке русофобія в розумінні росіян, журналіст пише у недавній статті в журналі Politico.)

Олівер Баллоу. «Хай великою буде наша слава. Мандрівки між непокірних народів Кавказу»

Шукаючи літературу про війни у Чечні, зупинив свій вибір на дебютній книзі британського журналіста Олівера Баллоу «Хай великою буде наша слава» (Oliver Bullough, «Let Our Fame Be Great»). Автор довгий час працював штатним кореспондентом у Росії, що дозволило йому належно дослідити проблематику російської колонізаційної політики на Кавказі. Друга його книга, «Остання людина в Росії», зосереджується вже на проблемах метрополії та «титульної нації».

Книга — суміш «записок мандрівника», історичних нарисів та репортажів. Чеченським війнам та вахаббітському і путінському тероризмові присвячено останні два з чотирьох розділів, інші два описують геноцид та важку еміграцію адигів (черкесів) у 19-му столітті, насильне переселення ногаїв, сталінські масові вбивства та депортації карачаїв, аварців, інгушів, чеченців та інших народів в 1944 році. Загалом перші два розділи дають хороше уявлення про те, що кавказці бунтують проти Росії не від хорошого життя.

Сергій Пантюк. «Війна і ми»

Попри порядок слів у назві, ця книга скоріше про себе улюбленого, ніж про війну. Всупереч крилатому вислову режисера Станіславського, який можна сміливо поширити на будь-який вид піднесеної діяльності, автор любить не війну в собі, а себе на війні. Він відправляє нас у подорож своїми преживаннями, емоціями та спогадами, іноді занадто особистими та лише іноді пов’язаними із війною. Виправдати назву паралелями із романом Льва Толстого також не можна, бо всі паралелі на назві й закінчуються.

Микола Костомаров. «Дві руські народності»

Спеціально для Наступної республіки.

Тема «Україна — не Росія» актуальна, відколи перша знається з другою. Бо від часів Переяславського довогору наші північні сусіди та їх п'ята колона в нашій країні заперечують існування української нації та намагаються нав'язати росіян нам у «старші брати» або казками про «братні народи» (авжеж один із них має бути старшим) продовжують заганяюти Україну в пастку, незалежно від зміни влади та устрою Російської імперії.

Євгеній Замятін. «Ми»

Спеціально для «Наступної республіки».

Так склалося, що книга, яка послужила натхненням для багатьох шедеврів жанру антиутопії 20-го століття, здобула меншу популярність та рідко згадується у обговоренні знаменитих книг. Частіше навпаки — у обговоренні роману «Ми» Євгенія Замятіна, а саме про нього мова, згадуються Олдос Хакслі, Джордж Орвелл, Курт Воннегут, які ним надихнулись для написання своїх книг. Це можна було б зрозуміти, якби роман Замятіна був менш шедевральним. А так причиною може бути лиш загальна несправедливість світу, в якому ми живемо.

Роман Коваль. «Кармелюки»

Спеціально для «Наступної республіки».

Українські визвольні змагання 20-го століття — невичерпне джерело натхнення для боротьби навіть сто років по тому. І здається, тодішні козаки та гайдамаки здогадувались, що їхня діяльність не пройде марно навіть після нищівних поразок, бо служитиме дороговказом для наступних поколінь, тому залишили нам багатий спадок воєнної мемуаристики.

Один із невідомих донедавна широкому загалові спогадів опублікував знаний дослідник історії того періоду Роман Коваль у складі збірки під назвою «Кармелюки». Головний твір збірки — рукопис невідомого автора «Короткий нарис історії Запорозького куреня ім. отамана Янка Кармелюка». Він описує історію формування, походів, боїв та поневірянь згаданого підрозділу армії УНР. Сформований наприкінці грудня 1917 р. в Кам'янці-Подільському, курінь пройшов за два роки з сотнями боїв по всій Україні.