Павло Лозинський. «Акме»

Спеціально для Knugoman.

Обкладинка збірки оповідань Павла Лозинського «Акме» одразу викликала у мене асоціацію з художнім оформленням дисків гурту Todesstoß, що нагадує творіння пацієнтів психлікарень. Згадка про те, що книга на психіатричну тематику, тільки закріпила цю думку, зважаючи на репертуар згаданого гурту. Та збірка ця — творіння не душевнохворого, а про душевнохворих. Поширений страх втрати розуму, реалії української медицини, яка успадкувала від совєтської свою амбулаторну депресивність та багатократно примножила її, а особливо психіатрії, яка може позбутись зловісної аури карального інструменту нелюдського режиму тільки після широких обговорень та судових процесів над м’ясниками душ, все це створює чудовий ґрунт для літературного горрору, або, знову ж повертаючись до моїх асоціацій, depressive suicidal black metal'у.

Ярослав Іляш. «Нація, яка не капітулює»

Спеціально для «Наступної республіки»

Книга про Ірландію та її боротьбу за незалежність, якщо вона видана організацією із назвою Молодіжний Націоналістичний Конгрес, буде, звісно, не стільки про Ірландію, скільки про паралелі між нею та Україною. А паралелі такі дійсно не даремні. Одвічний ворог — сусідня імперія; нав'язування чужої мови; колонізатори, що почуваються як удома та ставляться до корінного населення так, ніби ті перед ними у боргу; голодомори; репресії; невпинний опір загарбникам. І звісно, здобуття незалежності, яке зовсім не означає кінця проблем. У Ірландії невідвойованою залишилась частина території, в України — ментальність більшості громадян.

Володимир Рутківський. «Сині Води»

Спеціально для «Наступної республіки».

Як усякий талановитий дитячий письменник, Володимир Рутківський пише такі книги, які залюбки читають і дорослі. І те, що цих книг не було у вашому дитинстві, змусить вас заздрити своїм (майбутнім) дітям, які обов’язково читатимуть їх у підходящому віці. Після трилогії «Джури», яка принесла письменникові всеукраїнську популярність, він подався далі вглиб історії, щоб висвітлити одну з її білих плям у романі в двох томах «Сині води».

Джордж Орвелл. «1984»

Спеціально для Наступної Республіки. Останній абзац не вписувався в редакційну політику, тож там текст опубліковано без нього.

Британський письменник Джордж Орвелл проникнув у саму суть тоталітаризму, надовго визначивши для всіх його мірила та характерні ознаки. Зараз навіть складно собі уявити дискусію про обмеження свободи слова, переписування історії чи втручання влади у життя людей, у якій би не згадувався його блискучий роман «1984» як взірець тоталітарного устрою.

Ніколай Нікулін. «Спомини про війну»

Спеціально для «Наступної Республіки».

Чи може бути великою перемога, здобута безглуздо великими жертвами, нездарним командуванням, нехтуванням людськими життями, гідністю та мораллю? Перемога, яка зміцнила мури «тюрми народів» та частково легімітизувала цю імперію зла в очах цивілізованого суспільства. Перемога, яка і досі продовжує виправдовувати та відбілювати сатанинський режим вже в очах його колишніх жертв та їх нащадків.

На щастя, ми не єдині, хто задається цими питаннями, та навіть маємо нагоду ознайомитись із поглядом на «велику вітчизняну війну», протилежним офіційному, із перших вуст — від російського ветерана німецько-совєтської війни Ніколая Нікуліна, який третину життя писав «в шухляду» свої спогади про війну, третину життя після того тримав їх при собі (як би чого не вийшло), та лиш на кінець свого життя волею випадку та оточення опублікував їх у книзі «Спомини про війну».

Ніл Хасевич. 1905‒1952 (альбом)

Слідом за чудовим альбомом робіт майстра графіки та пропаганди Ніла Хасевича від видавництва «Терен», мені до рук потрапив інший альбом того ж року випуску від іншого видавництва. Маю нагоду порівняти один з іншим, тож тут опишу лиш саме технічне та естетичне виконання книги.

Ніл Хасевич. Воїн. Митець. Легенда

Спеціально для «Наступної Республіки».

Ніл Хасевич — це людина, яка створила візуальний образ пропаганди ОУН. Його дереворити знайомі усім, хто хоча б поверхово цікавився тематикою Української Повстанької Армії. Але ім’я автора цих листівок та агіток не лежить на поверхні і для широкого загалу залишається невідомим. Та для генія пропаганди це лише додаткова похвала — коли його особистість залишається у тіні власних творінь. Отже ідея — вище авторських амбіцій, отже мета, заради якої було покладене життя, живе далі.