Станіслав Кульчицький. «Російська революція 1917 року: новий погляд»

Простому обивателю, як я, ім’я історика Станіслава Кульчицького знайоме з його публікацій в часописі «Український тиждень» та газеті «День». Це, та ще попередньо придбана та відкладена до спокійніших часів його трьохтомна праця «Червоний виклик», стало мотивом для ознайомлення з невеликою книжкою про російську революцію 1917 року.

Олівер Баллоу. «Остання людина Росії та боротьба за спасіння вмираючої нації»

Олівер Баллоу, який довгий час працював кореспондентом у Росії, за свою першу книгу про безчинства Росії на Кавказі отримував докори від знайомих росіян, що мовляв, книга занадто однобоко висвітлює конфлікти і з неї можна скласти хибне уявленя про російський народ як про варварів та бездушних садистів. У своє виправдання він вирішив написати книгу про те, що російський народ як ніхто інший постраждав від своєї злочинної влади. Іронія в тому, що ця праця вийшла ще більш «русофобською». (Що таке русофобія в розумінні росіян, журналіст пише у недавній статті в журналі Politico.)

Олівер Баллоу. «Хай великою буде наша слава. Мандрівки між непокірних народів Кавказу»

Шукаючи літературу про війни у Чечні, зупинив свій вибір на дебютній книзі британського журналіста Олівера Баллоу «Хай великою буде наша слава» (Oliver Bullough, «Let Our Fame Be Great»). Автор довгий час працював штатним кореспондентом у Росії, що дозволило йому належно дослідити проблематику російської колонізаційної політики на Кавказі. Друга його книга, «Остання людина в Росії», зосереджується вже на проблемах метрополії та «титульної нації».

Книга — суміш «записок мандрівника», історичних нарисів та репортажів. Чеченським війнам та вахаббітському і путінському тероризмові присвячено останні два з чотирьох розділів, інші два описують геноцид та важку еміграцію адигів (черкесів) у 19-му столітті, насильне переселення ногаїв, сталінські масові вбивства та депортації карачаїв, аварців, інгушів, чеченців та інших народів в 1944 році. Загалом перші два розділи дають хороше уявлення про те, що кавказці бунтують проти Росії не від хорошого життя.

Сергій Пантюк. «Війна і ми»

Попри порядок слів у назві, ця книга скоріше про себе улюбленого, ніж про війну. Всупереч крилатому вислову режисера Станіславського, який можна сміливо поширити на будь-який вид піднесеної діяльності, автор любить не війну в собі, а себе на війні. Він відправляє нас у подорож своїми преживаннями, емоціями та спогадами, іноді занадто особистими та лише іноді пов’язаними із війною. Виправдати назву паралелями із романом Льва Толстого також не можна, бо всі паралелі на назві й закінчуються.

Микола Костомаров. «Дві руські народності»

Спеціально для Наступної республіки.

Тема «Україна — не Росія» актуальна, відколи перша знається з другою. Бо від часів Переяславського довогору наші північні сусіди та їх п'ята колона в нашій країні заперечують існування української нації та намагаються нав'язати росіян нам у «старші брати» або казками про «братні народи» (авжеж один із них має бути старшим) продовжують заганяюти Україну в пастку, незалежно від зміни влади та устрою Російської імперії.