Лісом Ненависті в зламі епох
Зійшли зерна пам'яті давніх віків.
Горіти церквам там, де Чорний Бог
Ступає просторами cкіфських степів.
Від найдревніших забутих богів
Звук сутінкових гущавин лісів —
Спадок для тих, хто за нами прийде, —
В повітрі навік монолітом буде.
Дерево древнє від лісу сторонь,
Корінням у землю вчепившись щоміць,
Знало розквіт й поховальний вогонь
Держави, котра у землі тій лежить.
Свідчило дерево спів кобзарів,
Забуті легенди та плач матерів,
Сяйво осіннє, журавів ключі,
Плач козаків по могутній Січі.
2010
Гнат, це поезія твого авторства? Гарно та моторошно одночасно.
ВідповістиВидалитиАле я вважаю, що позитивізм кращий вихід. Ми (українці) занадто багато плачемо і звертаємо уваги на невдачі. Ми, наприклад, їдемо в Берестечко оплакувати поразку і забуваємо про святкування перемог під Конотопом чи Жовтими Водами.
Так, мого, але цей вірш практично повністю складається з посилань на назви пісень та альбомів Hate Forest (перша строфа) та Drudkh (друга строфа). Така була задумка, щоб адресувати вірш Романові Саєнку, але не писати оду власне йому, а лише його творчості.
ВідповістиВидалитиСтосовно позитивізму, згоден, але мені якось не вдається писати щось радісне.
Згодом викладу сюди інші свої твори та переклади.